Загадки природи. Дитяча енциклопедія. Отсутствует

вважає, що фатальну роль у загибелі планети відіграли комети. Найбільша з них завдала по Фаетону нищівного удару, внаслідок якого стався вибух. Шматки зірки, що розірвалася, змішавшись з кометами, розлетілися в різні боки. Зійшовши з орбіти між Марсом і Юпітером, вони зіштовхувалися з планетами Сонячної системи, залишаючи на них дивовижні кратери. Такі зіткнення до невпізнанності спотворили найближчу планету – Марс. Земля порівняно з Марсом постраждала від зіткнень менше. Деякі вчені пов’язують загибель динозаврів і початок нового еволюційного витка життєвих форм на Землі з вибухом Фаетона.

      Здавалося б, астрономи вже звикли до думки про те, що Фаетон назавжди зник із зоряних карт. Але дехто не погоджується з цим. Останнім часом активно розробляється гіпотеза, відповідно до якої планета Фаетон не загинула, а продовжує існувати на зовнішній орбіті Плутона. Дотепер усі спроби знайти Фаетон закінчувалися нічим, хоча присутність у Сонячній системі стороннього гравітаційного поля помічена давно. У 80-х роках минулого століття американські космічні апарати «Піонер» і «Вояджер», наближаючись до меж Сонячної системи, починали все більше відхилятися від розрахованих траєкторій. Розрахунки показали, що відхилення викликані наявністю гравітаційного поля невідомої планетної маси за орбітою Плутона. А в 1997 році американські астрономи повідомили, що знайшли невелику планету на периферії Сонячної системи. Вона обертається навколо Сонця по еліптичній орбіті, наближаючись до нього на мінімальну відстань у 35 і віддаляючись на максимальну – у 130 астрономічних одиниць. Можливо, цю планету і слід вважати Фаетоном? І, може, саме цю зірку дві тисячі років тому бачили волхви зі Сходу, а її описання зустрічається в давніх хроніках? На жаль, на ці питання поки що немає відповіді…

      Підземна кузня Гефеста

      На земній кулі існують десятки тисяч вулканів, як на континентах, так і в океанах. Однак діючих серед них, на щастя, небагато, менше однієї тисячі. Розташовуються «вогнедишні гори» в сейсмічно активних зонах, де горотворення ще не закінчилося і є великі розлами земної кори. Виверження донині багато в чому залишаються загадкою, оскільки фахівці можуть вивчати тільки наслідки природних катаклізмів, а їхні причини сховані надто глибоко в надрах Землі (можливо, у самому її ядрі).

      Отже, що ж таке вулкани? Чому гори, які дрімали протягом століть, раптом починають демонструвати людям жорсткий характер, заливаючи все потоками лави, розкидаючи довкола розпечене каміння і засипаючи поля, будинки й дороги товстим шаром гарячого попелу?

      Відповіді на ці запитання одержати непросто. Напевне, саме тому з вулканами пов’язано стільки міфів і легенд. Візьмімо саму назву вогнедишних гір. Особливо часто виверження спостерігалися на Ліпарських островах, розташованих уздовж Апеннінського півострова. Греки пояснювали це природне явище так: під землею працює бог ковальської справи Гефест. Римляни погодилися з мешканцями Еллади. Щоправда, бога-коваля вони називали Вулканом. А входами в його житло, за уявленнями давніх, були