Смерть. Сибірські новели (збірник). Борис Антоненко-Давидович

щось турбувало з Марсом, і він далі допитувався в Чернишова:

      – І що ж це – впаде і може зничтожить усе?

      Миша Чернишов ще з тих часів, коли він був за учня в друкарні Повзера, мав загострений потяг до всього надзвичайного і неприродного. Його вабили людські й тваринячі потвори з багатьма ногами, двома головами, одним оком або й зовсім без очей, сіамські близнята, жінка з бородою. Миша Чернишов страшенно цікавився колись, чому комета Галлея так і не стукнулась, кінець кінцем, із Землею, як це припускалося. Власне, комета Галлея і розчарувала його. Через це Чернишов не вірив тепер у Марса, одначе перед Нестеренком він розводив найсумніші перспективи.

      – Да, брат, Марс це тобі не фунт ізюму. Ти тільки подумай, Нестеренко: летить тобі, скажемо, ота штука, разів у тисячу більша від Землі, раптом – бац! І нікакіх іспанцев!

      Чернишов пояснив це, стукнувши себе по лобі, і додав:

      – О! І ні чорта тоді не залишиться…

      Несторенко перепитав:

      – Не залишиться?

      Чернишов ображено відповів:

      – А ти ж думав: спробуй лишень стукнути так!

      Несторенко схилив на руку голову і журно замислився.

      Дробот обвів очима кімнату, немов шукав когось, і вередливо сказав:

      – А чому це я Попинаки не бачу?

      Миша Чернишов завовтузився на канапі.

      – Чорт же його знає, цього Попинаку… Він і хлопець, сказать би, бойовий і з парткомівськими в той же час крутиться…

      – Єрунда, – авторитетно заявив Дробот. – Попинаку треба було притягнути.

      Несторенко задзвенів під столом острогами і вирішив уставити до розмови і своє:

      – Я бачив Попинаку сьогодні вранці з отим Радченком – їхали комхозівською бричкою.

      Миша Чернишов раптом стрепенувся:

      – От Радченка, товариші, треба було…

      – Не люблю його – хлюст, – безапеляційно відповів Дробот, намазуючи шматок житнього хліба густим липовим медом.

      Чернишов завзято виступив проти:

      – Абсурд! Нічого подібного… Це дока-парень. До нього треба тільки підійти. Але ось що цікаве… – У Чернишова знову прокинувся його нахил до всього неприродного, і він захоплено, трохи навіть таємниче вхопився за свого об'єкта:

      – Хлопець як хлопець, ну, тільки нещасливу руку на баб має. Подумати тільки – трьох баб перевів…

      Несторенка це заінтригувало, він підсунув до Чернишова стільця і, витягнувши з коміра наперед невелику з чорним чубом і маленькими зеленими очима голову, запитав:

      – То єсть як трьох баб?

      Чернишов радісно пояснив:

      – Структура в нього особлива. Поки ще вагітна його жінка – нічого, а як тільки нащот пологів починається, так і точка… У Харкові навесні третя жінка в лікарні померла. Щипцями дитину мертву витягнули.

      Несторенко знову задзвенів острогами і, вражений, промовив:

      – Он воно як!..

      Дробот їв, смакуючи, хліб з медом. Він старанно жував міцними щелепами і злизував краєчки, з яких поволі сповзали долу великі медові краплі. Одначе кілька крапель вислизнуло з-під