Вибрані статті. Михайло Грушевський

ідея національної й культурної єдності руського народу.

      Народна ж маса здебільшого зоставалась чужою для сього руху, для сих завдань. Політичні змагання дружини і боярства були їй здебільшого несимпатичні, витворення широкої держави накладало на неї тільки більші тягарі податкові і зміцняло ту князівсько-дружинну верству, що тяжіла над нею; загранична торгівля, штука, нові промисли були не для народу; він задовольнявся майже виключно місцевими виробами; християнство і його обряди довгий час народ уважав релігією князів та бояр, як то зауважив в своїм «Правилі» митр[ополит] Іоанн, і тримався дідівських звичаїв; монастирі, церкви, освіта концентрувалися переважно по самих більших містах. Самі ті верстви верхні, цілий той устрій державний були народній масі з багатьох поглядів противні. На лихо, в старім письменстві майже виключно заховалися думки, життя тих верхніх верств. Ми так мало знаємо, як жив народ, чого він прагнув, яким горем болів. Ті всі княжі усобиці, поставлення князів і єпископів, далекі заграничні походи, всі злоби дня, що заповняють сторінки наших старих літописів, цікавили, забирали тільки дуже невелику частину громади, були справді, в значній частині, лише шумовиною, що плила глибоким і тихим потоком. В витійствах давнього книжника, що, як бджола, звідусіль збирав примовки і апотегми, ненароком і цілком не до речі, прорвався голос, крик тієї народної маси, що так ріжнить з цілим дружинним світоглядом того утвору: «Не май собі двора коло княжого двора, не держи села коло княжого села, бо його тивун, мов вогонь, трутом накритий, а його рядовичі (урядники), мов іскри: хоч би огню остерігся, та від іскри не встережешся, щоб не попалити собі одежі».

      Так було не тільки в нас, що устрій державний будовано, нову культуру плекано й ширено заходами громадської меншості, верхніх верств, незалежно або й просто навпереки жаданням або інтересам мас громадських. Але як подекуди тих верхніх верств вистарчало на те на цілі ряди віків, у нас сі верстви здалися для того заслабі. Вся та культура, той лад державно-громадський стояв дуже хистко. Тому було багато причин, зазначимо лише кілька видатніших.

      Перш за все у нас князівсько-дружинний устрій не пройшов глибоко в масу народну, не перейняв її цілою системою, як феодалізм західний, не пустив глибокого кореня в самий ґрунт; він зоставався чимсь зверхнім, досить хистко прив’язаним до народу. Громада зоставалася цілковитим господарем свого ґрунту, своїх справ, і тільки в зверхніх справах стикалася з устроєм княжим. Ніяких відомостей про роздавання земель князем дружині ми не знаходимо; се не було загострено de jure,[4] лише фактично так зложилося. Дружина відбирала своє удержання від князя — грішми чи натураліями, із особою його безпосередньо була зв’язана. Вона не могла існувати ап und fьr sich,[5] не могла виступити яко самостійний, сталий стан, і до громади мала відносини в основі тільки через особу князя. Інакше було тільки в Галичині, де дружина через історичні обставини злилася цілком з земським боярством, але й тут вона не здобула

4

de jure (лат.) — законодавчо (формально)

5

an und fur sich (нім.) — сама собою