Причепа. Іван Нечуй-Левицький

Гості, знайомі з хазяйською сім’єю, понавозили з собою незнайомих і тут тільки перший раз знайомили їх. Деякі зовсім незнайомі приїжджали на весілля просто самі. Швидко потім все подвір’я і півгорода було заставлено повозками всякого фасону і старомодними чудними фаетонами, здоровецькими, старосвітськими, перекупленими у панів. Скрізь стояли нетичанки, шарабани, дуже чудні, схожі на коліщата скрині. Всі хати о. Хведора сповнились гістьми, що й протовпитись було трудно. Якийсь батюшка аж з другого повіту, товариш о. Хведора по семінарії, перечувши через Боруха про весілля, приїхав з цілою сім’єю. Семінаристи, їдучи до школи, звернули в дороги на весілля цілою валкою… Гостей було сила!

      О. Хведор тільки стояв, розпростерши руки і приймаючи обіймання і цілування, хто його знає й од кого!

      — А що тепер будемо робити? — говорив о. Хведор жінці, викликавши її до комірки. — Чим будемо приймати гостей? Де візьмемо музик? Чи не наготувала ти чогось на вечерю?

      — А ти наготував? — промовила матушка сердито. О. Хведор замішався, і матушка чогось замішалась.

      — Я знала, що без гостей весілля таки не обійдеться, хоч ми їх не напросювали багато. Де вже пак! Аби зачули десь весілля, приїдуть і непрохані. Хоч сердься, хоч ні, а я звеліла забити рябого бузимка, заколоти чорного кабанця та троє підсвинків, зарубати п’ять індиків, зарізати п’ятеро гусей, курей, качок…

      — Хоч сердься, хоч ні, а я купив десяток відер горілки, вин, рому…

      — А на нечистого ж ти накупив тієї горілки такого багато? — крикнула матушка. — Хто її вип’є?

      — А я, коли гості не доп’ють! Добре, бач, що весілля трапилось… Але навіщо ти збавила назимка, не спитавши в господаря? Адже ж з його був би через кільки років гарний віл!

      — Бо я здала, що гостей треба приймати! Не останню дочку видаємо.

      — Отак же само і я знав, що не останню дочку видаємо, та й вгилив ціле барило горілки, щоб не сором було перед гістьми. Не доп’ють гості, то буде моя частка. Не з’їдять гості назимка, про мене — доїдай собі і назимка, ха, ха, ха!

      Коли тут несподівано музики вдарили якогось дуже веселого марша на привітання.

      — От тобі й музики є! — промовив о. Хведор. — Зятьок таки попіклувався музиками. Мабуть, заставив десь в жида останню сіртучину. Не хотів я справляти бундючного весілля, а воно таки само справилось! ха, ха, ха! Ходімо ж та погуляймо! Біс там бери і твого бузимка, і твоїх індиків! Час виряжати дітей до церкви.

      Молода вже вбралась до вінця. Вся в білому, вона була прехороше убрана та гарна, як біла лелія. Нова сукня стиснула її повне викохане тіло. Густий серпанок, спускаючись трохи не до долу, закрив її повний стан, не перетягнутий, не змучений давлячими корсетами. Між усіма паннами найкраща була молода. Як зірниця з зіроньками увечері зійшла, так молода, убрана до вінця, з подругами вийшла; як гарний місяць на підповні на синьому небі, такий гарний був Ясь між усіма паничами. Його лице, біле, делікатне, з червоними устами, аж ніби дихало щастям.

      —