У сутінках часу. Валерій Фурса

думки розвеселили мене, Віктор.

      Він чомусь вперто ставив наголос на другому складі мого імені.

      – Давай, не будемо сперечатися з приводу того, хто з нас сильніший. Дивись!

      З цими словами зелений повернувся трохи вбік і спрямував свою маленьку ручку на старезну вербу, що росла на березі, неподалік від нас. Грубезний стовбур верби несподівано стрепенувся і відразу ж переломився. Масивне дерево впало на кущі верболозу, ламаючи все на своєму шляху.

      Я настільки був вражений цією подією, що навіть на деякий час знову втратив дар мови. Моя нижня щелепа якось сама собою опустилася значно нижче, ніж їй належало б бути. Я знову гепнувся на своє кріселко, ошелешено поглядаючи то на зрізану невідомою силою вербу, то на таємничого факра.

      – Я надав тобі можливість переконатися у тому, сила живої істоти не лише у її м’язах. І вона далеко не завжди залежить від розмірів цієї істоти. Набагато важливіше те, що сховано тут.

      При цих словах факр легенько постукав себе по голові своїм маленьким пальчиком. І знову засміявся.

      – Не переймайся так, Віктор! Я хочу лише поспілкуватися з тобою. Цілком можливо, що ти лише виграєш від цього.

      Після того як факр, чи як там його, продемонстрував мені свою силу, було б просто безглуздо опиратися його волі. Якщо він хоче поговорити, то чому б і ні? Я ж від цього не стану меншим. І корона з моєї голови не впаде. Хоча б тому, що її у мене й не було ніколи.

      Може й була якась можливість ухилитися від продовження такого несподіваного знайомства. Та мені, раптом, стало цікаво. Адже, цілком зрозуміло, що переді мною представник якогось іншого світу, і що завдяки цьому спілкуванню я зможу дізнатися про багато цікавих речей.

      Дещо заспокоївшись такими думками, я встав і притягнув велике поліно, що лежало неподалік, запропонувавши факрові сісти на нього.

      – Сідай сюди, зеленолиций! Сідай, та розкажи мені про світ, у якому ти живеш. І про те повідай, що ти у наших краях шукаєш.

      – Так, Віктор! Я – мешканець зовсім іншого світу. А до вас мене завела звичайна цікавість. Мені надзвичайно подобається мандрувати світами і вивчати різні форми життя. Повинен визнати, що це не завжди безпечно. Хоча я не належу до слабких істот, у чому ти сам міг переконатися. Та є й значно сильніші за мене…

      Я не зможу тобі чесно відповісти на питання про те, наскільки далеко мій світ знаходиться від вашого. Хоча б тому, що просто не знаю цього. І не в різниці способів вимірювань відстаней тут справа. У нас з вами способи мисленні зовсім різні. Те, що вам здається великим, не завжди велике насправді. А те, що для вас дуже далеко, для нас мізерно близько. Наприклад, ти до своєї домівки на цьому допотопному велосипеді можеш добратися десь за годину вашого часу. А нам цієї години вистачило б, щоб дістатися до найвіддаленішої галактики вашого Всесвіту. От тільки підготовка переходів у інші світи, в інші просторово-часові виміри займає дуже багато і часу, і енергії.

      – То, виходить, що поряд