Десята заповідь. Валерій Фурса

серця і пробиває собі шлях крізь морок забуття до серця коханого.

      А як гарно у їхньому житті все складалося! Згадується й згадується той зимовий день, коли весела ватага студентів зайшла на їхнє подвір’я, і тато погодився їх заночувати. Відразу ж упав у очі Галі молодий, ставний парубок. Тенькнуло серденько від першого подиху ще не зрозумілого кохання. Та й він сам, її Василько, здавалось тоді, не зводив очей зі стрункої чарівниці-горянки. Навіть сніг тієї зими їй здавався гарячим. Усі люди були на диво привітними. А у кожному подиху вітерця вловлювався таємничий і неповторний запах весни, весни її першої любові. І як підхопила їх та хвиля кохання, як кинула у свій бездонний вир, так і поплили вони у тій солодкій хвилі, і не могли нарадітися своєму щастю.

      А може, думалось Галині, щастя того було надто багато? Кільком подружнім парам могло б стати, а все лише їм самим, їхній сім’ї дісталося? Але ні, ні! Це тільки горя у людини може бути надто багато. А щастя – воно завжди в міру. Якщо дорожиш ним – примножиться. А якщо зневажаєш його, то й відвернутися може. Багато його ніколи не буває.

      Ніколи не легковажила своїм щастям Галина. Завжди бережно ставилася до нього, від недоброго ока та лихого слова берегла. Тому й тепер нікому ним не поступиться. День і ніч буде сидіти поряд зі своїм ладом, і ниточці свого закоханого погляду перерватися не дасть. Це обов’язково допоможе! Виживе її Василько! Обов’язково виживе! А як тільки очі свої відкриє, як тільки гляне на свою кохану дружиноньку, то тоді вже ніхто і ніщо їх розлучити не зможе. Здоров’я вона йому сама поверне – і теплом свого серця, і щирим лепетом їхньої малечі, і цілющими травами карпатськими, сили яких ще ніким не зміряні і які в стані влити здоров’я у будь-яке тіло, навіть у старе й немічне. А вже такому сильному організму, як у її Василька, то вони й поготів допоможуть.

      Снують і снують думки в голові у Галини. Приємні спогади переповнюють душу, наливаючи сердечним теплом звернений до чоловіка погляд. Ніби подумки розмовляє з ним його дружина. І здається їй, що чоло його стає світлішим від того погляду, і наче тінь його посмішки невловимо промениться на його вустах.

      Можливо, він дійсно відчуває спрямовану на нього силу цілющої енергії її кохання? Не може такого бути, щоб він не відчував її тепла, її турботи про нього! А якщо відчуває, то й сам за своє одужання боротися буде. Нехай лише на рівні підсвідомості, але буде боротися! Не дарма ж вчені люди стверджують, що наша підсвідомість, оте саме шосте відчуття, є чи не найголовнішим резервом людського організму. Резервом, який у стані самостійно вмикатися в екстремальних ситуаціях. Який допомагає людині подолати навіть найважчі недуги.