Божественна комедія. Аліг'єрі Данте

не давши Марсові в дружину.

      52 А, творячи слона або кита,

      Не кається, вдоволена собою,

      І в цьому видна мудра простота.

      55 Коли ж до сили разом із злобою

      Буває додається й ум тямкий, —

      Людина позбавляється спокою.

      58 Був грубий в нього й довгий вид такий,

      Як шишка близ Петра святого в Римі;

      Належних розмірів були й кістки.

      61 До лоба в половині тіла зримій

      Один на одному б не дотяглись

      Три фризи, велетні ці незборимі.

      64 Від стегон тридцять п’ядей би вляглись

      До місця – так прикидував кришталь мій, —

      Де щільно застібки в плащі зійшлись.

      67 «Рафель маї амек ізабі альмі!» —

      Оглушно заревів страшенний рот,

      Не назвичаєний в ніжнішій псалмі.

      70 І вождь до нього: «Душе нечеснот,

      За ріг берися, ним ти краще скажеш,

      Як мучить злість чи інша із гризот.

      73 Обмацай шию і на ній пов’яжеш

      Дебелий ремінь, душе туману,

      Тоді і ріг на ньому ти підважиш. —

      76 До мене ж: – Це Немврод. Свою вину

      Він зна. Через діла його нікчемні

      Ми маєм в світі мову не одну.

      79 Та годі з нас: розмови з ним даремні,

      Бо як йому нікого не збагнуть,

      Так і його слова для інших темні».

      82 Ми подались ліворуч в дальшу путь

      Й побачили за постріл арбалета

      Гіганта, що його долала лють.

      85 Хто дужчий поборов цього атлета,

      Не знаю, – знов, щоб не чинив наруг,

      Рука та – на живіт, ця – вздовж скелета,

      88 І велетенське тіло все навкруг,

      У нього відбираючи свободу,

      Аж п’ять разів обвив тяжкий ланцюг.

      91 «Гордій вважав, що ствердить зверхність роду,

      Як на Юпітера він зазіхне, —

      Сказав мій вождь, – от має й нагороду.

      94 Це Ефіальт – він витворяв страшне,

      Коли богам гігант був страховитий,

      А нині й пальцем не поворухне!»

      97 І я йому: «Хотів би я уздріти,

      Який він, той незмірний Бріарей,

      Якби дозволив це мені зробити».

      100 Він відповів: «Тут близько є Антей,

      Він вільно розмовляє, без кайданів,

      І послугу він зробить для гостей.

      103 А той, кого ти хочеш бачить, станув

      Десь далі, скутий теж, щоб не крутивсь,

      І гарний був, та гнів його споганив».

      106 Ніколи ще підмурок не трусивсь

      І не здригалась вежа, страхом скута,

      Як в злобі Ефіальт заворушивсь.

      109 Злякавсь я, що вже смерть підходить люта, —

      Бо страх, насправді, то смертельна річ, —

      Якби міцні я не помітив пута.

      112 І далі стежкою пішли ми встріч :

      Антею – певно, той був на льодині;

      Він ліктів з п’ять од стегон мав до пліч.

      115 «О ти, хто в ощасливленій долині,

      Де слави Сціпіон зажив навік

      Вслід втеклій Ганнібаловій дружині,

      118 Кричати з тисячами левів звик

      І змушуєш у те пойняти віру:

      Коли б ти на війну проти владик

      121 Повів братів, то перемогу щиру

      Сини