Тарас Шевченко та його доба. Том 1. Віктор Берестенко

жодного компромісу, жодного розчарування, жодного песимізму, нічого подібного до тих нот, що звучать у Гейне, наприклад, в його «Мандруючих щурах» або у відомих рядках передмови до книжки «Лютеція». Незламна віра: «… Буде правда між людьми? Повинна буть, бо сонце стане і осквернену землю спалить».

      Тарас Шевченко і Шандор Петефі

      Найбільше співзвучного у Шевченка з поетом угорського революційного руху Шандором Петефі. Як вказує перекладач творів Петефі українською мовою наш відомий поет Леонід Первомайський, «з Шевченком його (Петефі – О. Б.) зближують не лише революційно-демократичні ідеали, але і в однаковій мірі для обох властиве чуття народності, що виявляється не лише в мові та образній структурі їхньої творчості, а й у глибокому розумінні народного життя; в безмежній любові до свого народу; в рішучому пов’язанні своєї особистої долі з долею народу; в надзвичайній життєвій та творчій послідовності. Але між Петефі та Шевченком є також і різниця, зумовлена суспільними обставинами, в яких проходила діяльність обох геніальних поетів. «В той… час, як Петефі зі зброєю в руках боровся в лавах угорського революційного війська… засуджений за свої революційні прагнення Шевченко блукав на засланні в Оренбурзьких степах»96. Революційна спрямованість не заважала Петефі писати поезії про особисте кохання, створювати чудові літературні мініатюри про природу, в яких так яскраво відобразилася душа молодого поета, що загинув після 26 років життя, промайнувши блискавкою на небі світової поезії, – якраз у часи, коли полум’я Шевченкової творчості розпалювалося все яскравіше.

      Геніальний виразник одвічних прагнень народів Росії

      В історії світової літератури першої половини ХІХ ст. Шевченко, мабуть, єдиний поет, який цілком зосередився на ідеї визволення трудящих і висловив цю ідею з незрівнянною силою поетичного слова. Він прийшов в українську літературу саме тоді, коли чаша народного лиха переповнилася до краю. Народні пісні розповідали про важку працю на панщині, про сумну долю селянина-кріпака. Вони оспівували Коліївщину, що скінчилася жорстокою розправою над повстанцями в Кодні, згадували про Турбаївське повстання з його не менш трагічним кінцем. Повбивали Базилевських, але замість одних панів з’являлися інші. Поганою розрадою було прислів’я «хоч гірше, та інше».

      А лірники все тягнули сумну пісню про Правду і Неправду:

      Чи ти, Правда, вмерла, чи ти заключенна,

      Що так Неправда увесь світ зажерла?

      Бо тепер Правда сидить у темниці,

      А тая Неправда з панами в світлиці.

      Бо тепер Правда сльозами вмиває,

      А тая Неправда з панами гуляє…

      Неорганізований народний протест, не виявлений до кінця народний гнів збирались над Російською імперією як величезна хмара, що насувається, наливаючись свинцевим кольором. Насунеться і висить. Навколо все ніби тихо. Але раптом гримить перший удар грому, перший розряд електрики, що нагромадився в повітрі. Ось таким ударом у

96

Л. Первомайський. Шандор Петефі (Нотатки перекладача). В книзі: Ш. Петефі. Поезії. К., 1958. С. 32 – 34.