Тарас Шевченко та його доба. Том 1. Віктор Берестенко

8. І все ж перевидання цінної книги М. К. Чалого, про яке ще йтиметься, зрозуміло, навряд чи достатнє, щоб водночас і кардинально змінити становище. У зв’язку із сказаним не можна обійти дивного непорозуміння. Йдеться, зокрема, про незграбні спроби нехтування вагомих праць незаперечного класика українського наукового літературознавства, віце-президента Академії наук України та довголітнього директора Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка академіка української й союзної академій наук Олександра Івановича Білецького.

      Про нього, наприклад, чомусь забув редактор останнього видання «Історії української літератури ХІХ століття» та нинішній директор Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка академік М. Г. Жулинський. О. І. Білецький, почавши своє плідне директорство в Шевченківському інституті, впевнено спрямовував і розвиток науки, зокрема шевченкознавства, в цій авторитетній та поважній академічній установі.

      Тим більш дивним виглядає той факт, що в підрозділі цього видання – «Шевченко» – для позалекційного знайомства серед 47 досліджень, рекомендованих лауреатом Республіканської премії в галузі літературно-художньої критики ім. О. Білецького (1978 р.) академіком М. Г. Жулинським відсутнє жодне, яке належало б відомому в світі шанованому академіку союзної та республіканської академій наук Олександру Івановичу Білецькому. Що можна сказати з приводу такої – м’яко кажучи – дивної забудькуватості? Як оцінити це? Залишимо на судження читачів.

      Можливо, зацікавленим варто було б звернутися до другого тому фундаментального «Шевченківського словника», виданого тим же академічним Інститутом літератури імені Т. Г. Шевченка, в якому містяться статті про дослідження шевченкознавців, урочисті зібрання, інші помітні заходи, присвячені вшануванню пам’яті поета, де повсюди першим серед виступаючих науковців називається призвіще О. І. Білецького. Ви також не знайдете жодної, більш-менш відомої наукової конференції в Києві, Москві чи Каневі, присвяченої Тарасові Григоровичу в мистецтві, зокрема в поезії, де серед доповідачів першим не оголошувався б славнозвісний академік9.

      Показово, що один з найавторитетніших вітчизняних шевченкознавців академік Євген Степанович Шабліовський відкрив одне з своїх фундаментальних шевченкознавчих досліджень присвятою: «Світлій пам’яті академіка Олександра Івановича Білецького – вчителя, друга; чудовій людині – свою працю присвячує автор»10.

      У цій ґрунтовній (понад п’ятисотсторінковій) праці Є. С. Шабліовський, характеризуючи поезію Т. Г. Шевченка, неодноразово посилається на свого вчителя: «У творах Шевченка, як зазначає О. І. Білецький, звучить «то задушевна лагідність матері, що співає над колискою дитини, то гнівні зойки Прометея, то мінорна скарга скривдженого сироти, то мідний тон труби, яка кличе до повстання»»11.

      СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК АКАДЕМІЧНОГО ШЕВЧЕНКОЗНАВСТВА

      Перший директор Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка

      Віддаючи

9

Див.: Шевченківський словник: у 2 т. Т. 2. К., 1977. С. 356 – 357.

10

Євген Шабліовський. Народ і слово Шевченка. К., 1961. С. 3.

11

Там само. С. 395.