Міфологія. Отсутствует

ввійти до храму. Досі ніхто не заступав цареві дорогу, не смів противитися волі Гільгамеша. Могутній Гільгамеш спалахнув гнівом. Обхопивши Енкіду, він став з ним до герцю. Енкіду теж обхопив Гільгамеша, і обидва вони, наче два розлючені бики, опустилися на коліна, виламали поріг храму і так глибоко вгрузли в землю, що здригнулися стіни храму. Вони напружили всі сили, уперлися один в одного, Гільгамеш неймовірним зусиллям притягнув Енкіду до себе за пояс і, стоячи на колінах, підняв Енкіду над головою на знак перемоги.

      Коли Енкіду знов опинився на твердій землі, Гільгамеш обняв його, розцілував і запропонував дружбу. Відтоді Гільгамеш не розставався з Енкіду. А Енкіду здобув людську дружбу, якої так прагнув.

      Могутній Гільгамеш не вмів довго відпочивати. Він мріяв про славетні подвиги. Будівництва міських мурів йому було замало.

      – Мій могутній друже, – сказав він Енкіду, – у гірському кедровому лісі живе злий велетень Хумбаба. Ходімо вб’ємо його, зрубаємо кедри і позбавимо країну зла.

      – Ти хочеш убити Хумбабу? – похитав головою Енкіду. – А чи відомо тобі, до якого нерівного бою ти прагнеш? Я часто блукав зі своїми друзями поблизу лісів Хумбаби. Той ліс простягнувся на шістдесят подвоєних годин шляху. Я ніколи не наважувався зайти туди. Відомо тобі, який у велетня Хумбаби голос? Його голос летить, як буря, над морем і здіймає хвилі, від яких гинуть човни і люди. Цей голос летить, як вихор, над землею, дерева падають, а гори здригаються. Паща Хумбаби вивергає вогонь, а подих сіє смерть. Нерозумно змагатися з ним силою.

      – А чи не боїшся ти? – сказав Гільгамеш. – Той, хто здолає Хумбабу, прославить своє ім’я, і пам’ять про нього буде вічною.

      – Я не боюся, – оголосив Енкіду, – і не полишу тебе самого в нерівному бою.

      Коли настав день розлучатися з Уруком, Гільгамеш звернувся з молитвою до бога Шамаша, покровителя подорожніх. Потім Гільгамеш і Енкіду підперезалися великими мечами, почепили на плечі сагайдаки та луки, взяли до рук сокири. Підготувавшись до бою з велетнем, вони покинули палац. Люди проводжали їх до самих воріт Урука.

      Довго йшли Гільгамеш і Енкіду кедровим лісом. Після двадцяти подвійних годин вони підкріпилися, після тридцяти – підшукали місце для ночівлі. Перш ніж лягти спати, викопали колодязь і наповнили чистою водою шкіряний мішок, який прихопили з собою. Гільгамеш приніс холодну воду в жертву богу Шамашу.

      Щодня вони долали значно більшу відстань, ніж звичайний мандрівник. Через три дні путі друзі прийшли туди, куди інші люди дісталися б не раніше, як за півтора місяця.

      – Я знаю ці місця, – сказав Енкіду, – іноді забрідав сюди зі своїми друзями. Кедровий ліс Хумбаби уже недалеко. Завтра ми зустрінемо його охоронця. Його не можна вразити ні стрілами, ні мечем. Він носить сім сорочок, у яких заховано його безсмертя.

      – Не думай про завтрашній день, – порадив Гільгамеш, – почекай, коли сонце покаже нам дорогу.

      Гільгамеш ліг і заснув. А Енкіду не міг заснути, оглядав знайомі місця, де блукали нічні тіні. Він не боявся, але йому