Цифрова фортеця. Дэн Браун

із сегментованим паролем, що налічував мільйон бітів. Неприпустимі циклічні функції, клітинні автомати і структури. Та наш суперкомп’ютер впорався з цим шифром.

      – За скільки?

      – За три години.

      Стретмор здивовано вигнув брови.

      – Так довго?

      Сюзанна образилася. Упродовж останніх трьох років її робота полягала в точній настройці найсекретнішого комп’ютера у світі; більшість програм, які забезпечували йому таку швидкість, створила вона сама. А розшифрувати пароль у мільйон бітів завбільшки – то взагалі було щось нереальне.

      – Авжеж, – мовив Стретмор. – Тож навіть за найекстремальніших умов найважчий код примудрився вижити в нашому «Транскоді» лише три години?

      – Десь так, – погодилася Сюзанна.

      Стретмор на мить замовк, неначе вагався, чи, бува, не скаже він щось таке, про що згодом жалкуватиме. Нарешті він подивився на жінку й мовив:

      – Наша супермашина натрапила на дещо таке… – Він замовк.

      – …На що їй знадобилося понад три години? – висловила здогадку Сюзанна.

      Шеф кивнув, але це не збентежило Сюзанну.

      – Якийсь новий тест із відділу безпеки комп’ютерних систем?

      Стретмор похитав головою.

      – Це файл, отриманий ззовні.

      Сюзанна помовчала, чекаючи на уточнення, але уточнення не було.

      – Зовнішній файл? Ви, напевне, жартуєте?

      – Якби ж то. Я завантажив його вчора приблизно об одинадцятій тридцять. І він досі нерозшифрований.

      Сюзанна аж рота роззявила. Зиркнувши на годинник, вона знов прикипіла очима до обличчя Стретмора.

      – І досі нерозгаданий? П’ятнадцять годин по тому?

      Стретмор нахилився й повернув монітор так, щоб його бачила Сюзанна. Екран був чорний, і лише маленьке жовте вікно з текстом блимало в центрі:

Витрачений час: 15:09:33Оброблюваний код: – — —

      Сюзанна спантеличено витріщалася на екран. Отже, «Транскод» працював уже понад п’ятнадцять годин. Вона знала потужність комп’ютера, офіційно підтверджену під час випробувань: тридцять мільйонів паролів на секунду, тобто сто мільярдів на годину. І якщо «Транскод» і досі розшифровував, це означало, що код був, напевне, просто гігантським – понад десять мільярдів символів. Це якесь божевілля.

      – Але ж такого не може бути! – впевнено заявила вона. – Ви не перевіряли показники помилки? Може, комп’ютер наскочив на якийсь глюк і…

      – Прогін абсолютно чистий.

      – Тоді, напевне, пароль має гігантські розміри!

      Стретмор скрушно похитав головою.

      – Стандартний комерційний алгоритм. Наскільки я розумію, це 64-бітний код.

      Сюзанна отетеріло зиркнула крізь вікно вниз, на суперкомп’ютер. Вона була впевнена, що «Транскод» міг впоратися з 64-бітним кодом менш ніж за десять хвилин.

      – Але ж має бути якесь пояснення.

      Стретмор кивнув.

      – Воно є. І це пояснення вам не сподобається.

      На Сюзанниному обличчі відбилася тривога.

      – У роботі