100 днів полону, або Позивний «911». Валерій Макеєв

Ти поет, а ім’я починається на «В». Ось: дарую тобі ручку і блокнот», – із нагрудної кишені він вправно дістав свій робочий (майже чистий) записник. Згодом зізнався: з їхнього колективу уже сидів у нас хлопчина, який і розповів, що є тут такий полонений віршописець.

      Поезія вдавалася на славу й до теми: «Засов на двери» – про філософію затворництва, «Лучик света» – про промінь світла, тепла й надії… Кожного разу промінь знаходив у камері своє місце. У мирному житті ми не помічаємо цінності цього потоку світла й любові, а там… Там усе інакше. Ромка приловчився майже безпомилково визначати час за місцем падіння променю в камері. Особливою майстерністю було визначити час після обіду, коли від обвислих дротів падала тінь на стовп, що стояв неподалік нашого вікна – ось такі природні циферблати. Я ж визначав час більш точно: за внутрішнім годинником. Це особлива методика, краща, ніж прагматичне вивчення тіней. Якось в одного колишнього спортсмена лишився годинник (тут за Дзержинським: звісно, це не його заслуга, а їхня недбалість): майже тиждень ми знали точний час. Хлопці влаштували мені екзамен: звіряли за годинником. Один гірник, не знаходячи пояснень тому, як можна відчувати час, з шахтарською іронією резюмував: «Рахує!».

      На жаль, майже всі вірші лишились там, де й диктувались мені, – у просторі. Відновлювати навіть не намагався – не вийде. Там особливе місце, по-своєму поетичне. Збереглося лише три тексти: «Тик-так», «Страна – слова» і «Фарт».

ТИК-ТАК

      «Тик – Так» пульсирует смятенье,

      «Тик – Так», − не так…

      Быть может это знак?

      Казалось, замерло,

      остановилось время,

      Но сердце спорит,

      Все ж – «Тик – Так»…

      И это жизнь, которую мы любим,

      Даже такой, когда нет сил на жизнь…

      Но силы есть…

      В Душе их не убудет.

      Ты только

      Верь, Надейся и Держись!

      «Тик – Так»,

      Но сколько еще, право,

      Мне быть заложником судьбы?

      Я знаю,

      Все ниспослано по праву,

      И под покровом Божьим

      Ходим-бродим мы.

      И молимся мы о терпении и прощении,

      И веруем, когда, казалось,

      Дух утих…

      В миру для нас

      Остановилось время,

      Но небеса считают всё —

      «Так – Тик»…

      Как-будто все перевернулось,

      Ушел привычный взгляд на мир,

      Что-то дремавшее во мне проснулось,

      И меряет свое:

      «Тик – Так… Так – Тик…»

      И рвусь назад —

      К вольной неволе снова,

      Где все привычно:

      Дом, уют, жена…

      «Тик – Так… Так – Тик…»,

      Нет, что-то засбоило,

      Сорвался ритм,

      Горит душа – страна.

      Все то, что Родиной

      Вчера мы величали,

      Вдруг засбоило…

      Все пошло не так…

      О, Господи!

      Даруешь ли нам силы

      Найти свое привычное

      «Тик