Євгеній Онєгін. Олександр Пушкін

хорі?

      Чи славу руській Терпсіхорі

      Складу за пломенистий літ?

      А чи побачу інший світ,

      Чужі та нецікаві лиця,

      І, глянувши, сумний поет,

      Крізь розчарований лорнет,

      Як та дрібнота веселиться,

      Безмовно буду позіхать

      Та про минуле споминать?

XX

      В театрі повно; ложі сяють;

      Партер і крісла, все кипить:

      В райку і плещуть, і гукають, —

      І от завіса вже шумить.

      Осяяна, напівефірна,

      Смичкові владному покірна,

      Між німф, струнка і вогняна,

      Стоїть Істоміна. Вона

      На 'дній нозі посеред кола

      Кружляє звільна – і за мить

      Легкий стрибок, і вже летить,

      Летить, як пух від уст Еола,

      То вигне стан свій, то зів'є,

      І ніжкою об ніжку б'є.

XXI

      Всі плещуть. Наш Онєгін входить,

      Іде поміж рядами сам,

      Лорнет подвійний свій наводить

      На ложі незнайомих дам;

      Всі яруси окинув зором,

      Все бачив: лицями, убором

      Загал його роздратував;

      Уклін мужчинам він оддав,

      А далі погляд гордовитий

      На сцену знехотя звернув,

      Одвівши очі, позіхнув,

      І каже: «Всіх пора змінити!

      Балети я терпів як зло,

      Та вже набрид мені й Дідло!»

XXII

      Іще амури, біси, гноми

      На сцені скачуть і шумлять;

      Ще слуги з марної утоми

      На шубах у прихожій сплять;

      Іще не кинули плескати,

      Шипіти, кашляти, гукати,

      Іще і в залі, й на дворі

      Блищать мигтючі ліхтарі;

      Померзлі ще басують коні,

      І кучери навкруг огнів

      Зібрались, лаючи панів,

      Та, щоб зігріться, б'ють в долоні,

      А вже Онєгін знов у путь,—

      Вбрання до балу надягнуть.

XXIII

      Як змалювати вам, панове,

      Той самотинний кабінет,

      Де вихованець мод зразковий

      Вершить свій мудрий туалет?

      Все, що на вигадки безкраї

      Купецький Лондон виробляє,

      Щоб через Балтику свій крам

      За сало й ліс возити нам,

      Все, що в Парижі смак голодний,

      Про зиски дбаючи всякчас,

      На втіху створює для нас,

      На примхи, на блищання модне,—

      Все мав, добірності взірець,

      Літ вісімнадцяти мудрець.

XXIV

      Люльки янтарні з Цареграда,

      Фарфор і бронза на столі

      І – ніжним почуттям відрада —

      Парфуми в чистім кришталі,

      Гребінки, пилочки предивні,

      І рівні ножиці, й нерівні,

      І щіточки на сто ладів

      Для нігтів, також для зубів.

      Руссо (на пам'ять він прийшов нам)

      Гнівився, що поважний Грім

      Смів чистить нігті перед ним,

      Химерником прекрасномовним6.

      Захисник вольності і прав

      Тут права сердитись не мав.

XXV

      Людина славна бути може

      І дбать про нігті разом з тим:

      Хто вік сучасний переможе?

      Царює звичай