Князь-варвар. Ігор Макарук

широкого столу, який стояв у глибині просторої кімнати, Добромир обіперся обома руками у край гладкої поверхні і зосередив свій погляд на мініатюрну, невеличку, майстерно виготовлену подобу свого Бога. Він так стояв декілька миттєвостей, величаво нависнувши над маленькою подобою Того, хто вершив родинну долю Поклінних. Можливо, у цю мить він відверто розмовляв з ним, дякуючи за сьогодення, а можливо, жалівся на долю, яка не завжди, як здавалося боярину, була до нього справедлива. Більше того, інколи були нестерпні хвилини болю, коли Добромир у повному відчаї, стоячи поряд із палаючим полум’ям Крада, хотів дорікнути Богові за несправедливість, але вчасно зупинявся. У глибині душі боярин розумів, що Бог не може помилятися, адже він один відає, що твориться навколо нас у круговерті не завжди зрозумілих простому смертному подій. Тих подій, які дуже часто лягали важким відбитком на життєвому шляху людини. Подій, які ставали дороговказом на шляху життєвої маяти.

      Добромир опустив голову і, поклавши руку на груди, віддав шанування Богу. Так він простояв кілька затяжних миттєвостей, а тоді, відступивши на крок, випростався.

      Незважаючи на свій поважний вік, Добромир був високим, струнким і підтягнутим. Боярин завжди намагався відповідати тому становищу, яке він займав, як у місті, так і у Київській державі. Лише злегка плечі починали сутулитися під важким натиском прожитих років.

      Також свідченням пережитих життєвих перипетій була глибока, сумна складка на чолі боярина, яку можна було прийняти за шрам, залишений тонким вістрям ворожого меча. Хоча хто знає направду істинну причину тієї натільної складки? Можливо, вона була відбитком того шраму, який утворився на серці боярина. І не меч був причиною того шраму, а тяжкі життєві втрати, які довелося пережити Добромиру, поважному боярину переяславському.

      Добромир кілька разів провів долонею по чолу, наче намагаючись розгладити начільну складку, а тоді, різко відвернувшись від столу, підійшов до каміна і, нахилившись, взяв обома руками кілька сухих березових полін і кинув їх до пригасаючого багаття.

      Вогонь зрадів, що зміг віднайти нову жертовну поживу, затанцював над загравою свій ритуальний поглинаючий танець. Цей вогненний танок зумів відбитися у погляді синіх очей боярина, які задумливо дивилися на багряне дійство. Те дійство, яке приносило у жертву одних, щоб дати тепло і можливість жити іншим.

      Дуже часто Добромир любив прищурювати свої повіки, так, що попервах було важко розгледіти колір його очей, але коли він відкривав свій погляд, то могло здатися, що у його погляді відбилася вся синява нашого неба.

      Добромир не був красенем, хоча й відразним його не можна було назвати. Просто у нього був надто суворий вигляд, який одних людей відлякував, а інших, навпаки, заворожував і притягував. У ньому відчувалася безмежна владність, яка дозволяла йому керувати ватагами у самі скрутні та важкі миті життя і не лише на ратному полі.

      Боярин відволікся від танцю вогню, який на мить його заворожив