Сім’я Оппенгеймів. Лион Фейхтвангер

з ним і Фрідріх Вільгельм Гутветтер, новеліст. І той і другий вдало доповнювали Сибілу і Густава.

      Артур Мюльгейм, один з найкращих юристів Берліна, маленький, рухливий, з веселим розумним обличчям, помережаним силою зморшок, всього на кілька років старший за Густава, завжди в русі, завжди з готовим жартом на вустах, багато в чому сходився з Густавом. Вони були членами одного і того самого клубу, їм подобалися ті самі книжки, один і той самий тип жінок. Артур Мюльгейм цікавився, крім того, політикою, а Густав Оппенгейм спортом, і у них тому завжди було досить тем для взаємного обміну. Мюльгейм послав Густавові чималий асортимент добірних тільки п’ятдесятирічних коньяків та горілок. Він вважав за корисне для здоров’я вживати ті напої, які відповідають вікові того, хто п’є.

      Фрідріх Вільгельм Гутветтер, мініатюрний чоловік років шістдесяти, з величезними хлоп’ячими очима на лагідному обличчі, дуже випещений, в підкреслено старовинному вбранні, – був автор маленьких, пильно відшліфованих новел, які критика звеличала, але які мало хто читав і вмів цінити. Рідко коли Густава дряпала марна порожнеча власного життя, він казав собі, що прожив недарма, хоч би тільки тому, що допоміг Гутветтерові. І справді, без підтримки Густава Гутветтерові довелося б зазнавати найжорстокіших злиднів.

      Фрідріх Вільгельм Гутветтер сидів тихий і приязний, шанобливо й пожадливо дивився великими очима на Сибілу, часто, не розуміючи, в чому справа, просив пояснити йому влучні дотепи Мюльгейма, і час від часу повільно вставляв високопоетичні зауваження у гучну жваву розмову інших.

      Він припас подарунок для свого друга, але заговорив про нього лише хвилин через двадцять або тридцять після приходу, жвава й швидка розмова та присутність Сибіли спричинили те, що він зовсім забув про подарунок. Так от, значить, у нього була розмова з його видавцем доктором Дорпманом, шефом видавництва «Мінерва». Він говорив з ним про біографію Лессінга. Доктор Дорпман, за звичною манерою видавців, хотів ухилитися від прямої відповіді, але він – Гутветтер – не відступав. Одне слово, це вже певно, як смерть, душа і воскресіння мертвих – «Мінерва» видає «Біографію Лессінга». Все це він розповів спокійним голосом і подивився на свого друга тихо й особливо приязно.

      – А що значить: «Певно, як душа і воскресіння з мертвих»? – спитав Мюльгейм. – Чи хочете ви цим сказати, що це на сто процентів справа певна, або навпаки – на сто процентів справа непевна?

      – Я хотів сказати: певна – і більше нічого, – відповів Гутветтер з незмінною приязністю.

      Але їм не вдалося остаточно зрозуміти один одного, бо Густав шумно скочив з місця, вхопив тихого Гутветтера за плечі, почав трусити його і плескати по спині, бурхливо виявляючи свою радість.

      Пізніше, коли пан Гутветтер і Сибіла залишилися насамоті, він сказав їй звичайним своїм спокійним, веселим, щиросердим голосом:

      – Як легко робити людей щасливими. Біографія. Що таке біографія? Немов щось інше може мати значення, крім творчої