Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…. Володимир Єшкілєв

звідусіль наповзла, насунулась, наступила байдужа стрічка часу.

      Одночасно стрічка байдужого часу.

      Одночасно час байдужої стрічки.

      Одночасно байдужість часової стрічковості.

      Одночасно ще щось, пов’язане з часом, стрічками, байдужістю, плюс ще щось і ще щось…

      За мить розумне згущення в його голові розвіяло зайві примноження, він кліпнув очима й опинився на стрічці. Конус вселенського серванта згорнувся, на близький обрій впали пасма сірого туману. З них в напрямі Ярковського висунулись леза велетенських шпаг, завмерли, наливаючись безжальним блиском й знов втягнулись у сіре марево.

      «Пройшли Стража!» – задоволено відмітило розумне згущення й ввімкнуло ноги Ярковського. Ті шарнірно запрацювали, зарухались, реконструктор хитнувся туди-сюди, не без зусилля відновив рівновагу й непевною ходою рушив за обрій. Він був настороженим і зібраним. Кожного разу червоточина між світами вела себе інакше.

      Наставник вчив, що впійманий час божеволіє. Що в його безнадійних, мінливих петлях народжуються, живуть і вмирають химери. Що повернення подій розмножує варіанти дійсності, іноді повертаючи їх до нашого світу у вигляді хворобливих анахронізмів, карикатур на минуле.

      З впійманим часом, як і з впійманим у капкан звіром, розслаблюватись і гратись не випадало.

      А ще цього звіра охороняли Стражі. Хто вони такі чи що воно таке не знав навіть Наставник. Він казав, що у древніх книгах їх описують як незмірно могутні сутності, поставлені Творцем на варті вселенської рівноваги. Враховуючи, що і Творець і створена Ним рівновага самі були суцільними загадками і таємницями, книжна мудрість тут мало чого прояснювала. Мудреці минулих часів категорично не радили мандрувати у петлях впійманого часу. Досвід тих мудреців вдало підсумував божевільний син лютеранського пастора з Рьоккену, який знався на вічному поверненні (відвідував звіра?) й попередив усіх спокушених духом цікавості: «Не заглядайте у прірву, бо прірва може заглянути в вас».

      Наставник часто цитував Ніцше. Він був переконаний, що син пастора заглядав на петлі.

      «Інакше, – запитував Наставник, – на чому він збудував вчення про вічне повернення?»

      Зрештою, історія божевілля Ніцше підтверджувала його припущення.

      Хтозна, подумав Ярковський, скільки реконструкторів заплатили свідомістю за свої проникнення до червоточини. Один відомий містик казав про сотні тисяч обраних, чий розум зжерли мешканці впійманого часу. Він вважав, що кожний третій з тих людей-овочів, що тихо доживають віку у божевільнях, є тілесним залишком невдахи, що завітав до вічного повернення. Суттєвий відсоток таких попаданців давали експерименти з грибами і ЛСД.

      Ярковському було відомо принаймні про один з таких випадків. Молода жінка-екстрасенс, що практикувала розширення свідомості шаманськими грибами, одного чудового ранку вбила двох своїх дітей і сестру, а потім з диким сміхом вистрибнула з четвертого поверху. Життя їй врятували,