Привид із Валової. Андрій Кокотюха

Та й сам Кошовий не надто далеко від них пішов у здогадах.

      – Перепрошую, – проговорив обережно. – Про які обставини йдеться? Здається, я не давав жодного приводу поліції отак, просто зранку, згадувати мою скромну персону.

      – Заспокойтеся. – Віхура поліз у внутрішню кишеню пальта, розстебнувши перед цим два ґудзики згори. – Треба з’ясувати одну обставину. Ось.

      Витягнувши портмоне, комісар розстебнув його, видобув зсередини цупкий паперовий прямокутник. Затиснувши між вказівним та середнім пальцями, помахав ним у повітрі.

      – Впізнаєте?

      – Що?

      Кошовий уже знав. Не розумів лише, чому комісар кримінальної поліції все ж прийшов із цим до нього.

      – Ваше?

      Віхура не віддав прямокутник Кошовому в руки. Ступив до столу Штефка, поклав перед ним.

      Візитна картка.

      Зовсім нова. Замовлена недавно, для солідності.

      Без додаткових вивертів, вензелів та віньєток, просто напис польською та українською мовами:

      КЛИМЕНТІЙ КОШОВИЙ

      НОТАР, ЗАВЖДИ ДО ВАШИХ ПОСЛУГ

      Нижче – адреса контори на Шевській. Кошовий закусив губу, все одно нічого ще до пуття не розуміючи. Зате обурився Степан Якович.

      – Климе, хіба ми так домовлялися? – вигукнув старий, так само помахавши в повітрі візитівкою. – Ви ж не маєте формального права писатися нотаріусом! Це порушення закону – і все через мою толерантність! Бачите, пане Липницький, ось які трафунки, коли свій до свого по своє! Це ж порушення! Ви тому прийшли, пане комісаре?

      – Та заспокойтеся, – зупинив його жестом Віхура. – Писатися можна ким завгодно. Пан Кошовий усе ж не шахрай, хоч свого часу в мене був до нього цілий вінок питань. Насправді нам треба побесідувати з приводу Антона Моргуна, знаєте такого?

      – Я знаю! – озвався нафтовик. – Ми всі тут на нього чекаємо. Він щось накоїв?

      Віхура знизав плечима.

      – Може, накоїв. При ньому револьвер знайшли. Може, збирався накоїти. Просто так зброю з собою вночі не носять. Він уже нічого не скаже. Вранці його знайшли в будинку на Валовій[14]. Мертвим. Упав з риштування, з другого поверху. Голову розбив. А в кишені пальта, крім «бульдога», ліхтарик, гаманець і ваша візитівка, пане Кошовий. Значить, ви з ним бачились. Давайте спочатку: де, коли, за яких обставин…

      Розділ другий

      Про Чорну пані під чорну каву

      Телеграму Клим відбив, щойно вийшов із комісаріату.

      Віхура, як і передбачалося, тримав його недовго. Бо предмета для тривалої розмови насправді не було. Про загиблого Кошовий знав дуже мало. Прийшов до їхньої контори два дні тому, назвався Антоном Моргуном, відразу звернувся українською. Причому Клим ще тоді відзначив: говорив відвідувач так, як по той бік Збруча. Самому Кошовому не раз вказували на акцент, хоч насправді він вважав інакше – з акцентом говорять тутешні русини.

      Гадаючи, що мова в даному випадку може вважатися такою-сякою особливою прикметою й здатна наштовхнути

14

Валова – вулиця поблизу колишнього середмістя. Виникла на початку ХІХ століття після того, як було розібрано південний міський мур (1777 р.). Назви не змінювала протягом усього часу свого існування.