Привид із Валової. Андрій Кокотюха

рано втратила чоловіка. Він загинув випадково й по-дурному, що, власне, визначило батькове ставлення до протестних силових акцій будь-якого роду: був у справах у Тіфлісі, став свідком зухвалого нападу місцевих революціонерів на поліцейську карету, бомби полетіли зусібіч, й одна розірвалася поряд із Климовим дядьком. До Києва не довезли, помер по дорозі. Відтоді тітка Тереза, на ту пору лишившись зовсім без засобів до існування, стала частою гостею в домі Кошових. Нема лиха без добра: потреба у няні відпала, заразом із раннього дитинства хлопчик мав змогу чути, крім російської та української, третю мову, польську, з якою зріднився. Через те пізніше, вже в університеті, опанувати четверту, німецьку, вдалося досить легко – далася взнаки звичка чути інші мови.

      Ну і, звісно, та обставина, що в родині Климентій лишався єдиною дитиною, якою постійно зайнятий адвокат Кошовий займався не так часто, як мусив би це робити батько. Над хлопцем дружно квоктали мама з тіткою, звісно ж – доти, поки сам він не втомився й не почав дозволяти собі, часом – усупереч гарним манерам, огризатися на них. У такі моменти суворий батько втручався, починаючи розводити конфліктні сторони. Проте завжди, скільки Клим себе пам’ятав, тато з різних приводів, а то й зовсім без них, вкручував фразу, зовсім позбавлену для хлопця змісту: «Не будь чухном! Чоловікові то не личить!»

      Родинні спогади, не завжди доречні тепер, і особливо оте батькове застереження про «чухно», почали приходити частіше відтоді, як Клим перебрався до Львова й, висловлюючись піратською мовою, кинув якір у цій бухті. Бо, виявляється, зовнішній вигляд мав тут, на Сході Європи, можна навіть сказати – на її східному кордоні, помітно більше значення для оточуючих, аніж у рідному Києві.

      Пов’язуючи перед великим дзеркалом модну краватку, навіть по-дитячому висунувши від старання кінчик язика, Кошовий тим самим намагався, слідуючи батьківським заповітам, не ставати чухном. Тобто дбати, аби зовнішній вигляд чи відповідав внутрішньому стану, чи – і це навіть бажаніше! – завжди був кращим за нього. Якщо всередині погано, від сторонніх очей таке мусить ховатися.

      Бо інакше хто матиме з тобою справу, хто готовий ставитися до тебе серйозно, коли ти, даруйте на слові, – справжнісіньке чухно…

      Коли Клим тільки приїхав до Львова минулого літа, в нього речей було – все, що на ньому й при ньому. Піджачна пара, синя в блідо-сіру смужку, капелюх-канотьє, одна змінна сорочка, фото батьків у рамці, пара білизни й кілька улюблених бульварних романів. Ага, ще трошки грошей, в той же день утрачених та за тиждень за несподіваних обставин отриманих назад, навіть у подвійному розмірі. Коли прикра історія із Сойкою завершилася й Кошовий лишився сам на сам із необхідністю обживатися, зрозумів – так діло не піде. Тож, зціпивши зуби та набравшись терпіння, обійшов львівські крамниці, придивився, прицінився, а потім вчинив узагалі мудро: попросив про допомогу нового і поки єдиного у Львові товариша, зубного лікаря з Краківського передмістя Йозефа Шацького.

      Метушливого говіркого єврея, без перебільшення, знала особисто ледь не