Не судилось. Михайло Старицький

Хто тобі казав, що ми бажаємо вернутись назад? Брехня, ваше-ці, проше: я стою більш за просвіту, ніж ти! У вас тільки накрадено високих слів: «цивилизация», «культура», «общечеловеческие интересы»! Ти за цівілізацію – на словах, а в серці її ненавидиш, бо з нею непевні будуть штрапи! Чи буде колись одна мова, чи ні – про те не нам знати, а от, що всякий примус, всяке руйнування природи ради переробу її під один аршин – вадить і кравцеві, і сукні, – то це кожному звісно. Кожному народові бажається виробити собі такі форми, у яких йому найпридобніше. Кожному народові у своїй власній одежі найвільніше, найзручніше поводитись: то що й казати про мову? Ви порвали з народом; а ми стоїмо за освіту меншого брата, за народне щастя, за правду!

      Бєлохвостов. Однако ты красноречив. Je te felіete[9] – прелестный будешь адвокат, хотя я и не все понимаю в твоей тираде.

      Михайло. Ви всі вихваляєтесь любовію до всього люду, – брехня це, лукава брехня. Ви й отечества не любите, коли не можете любити своєї родини! Тільки себе самих любите, а одбріхуєтесь, що – цілий світ.

      Анна Петрівна (виходить з офіцини; до Павла). Кінчайте-бо швидче з дітьми та йдіть до нас!

      Бєлохвостов. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы, пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки!

      Анна Петрівна. О чем это у вас тут спор?

      Бєлохвостов. Об украинофильстве. Знаете, Місhel обнаруживает положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще школы.

      Анна Петрівна. Миша мой молодец! (Цілує його). Да, голубчик, пойди до батька и припиши непременно к дяде; этим пренебрегать нельзя.

      Михайло. Для чого заставляєте ви мене підлещуватись? Я й думки не маю служити, та ще по Петербургах.

      Анна Петрівна. Вот этой эксцентричности не люблю: там только й делают карьеру… да еще при таких связях, – не правда ли, Nіcolas?

      Бєлохвостов. Certaіnement.[10]

      Михайло. Хто за кар'єрою ганяється…

      Анна Петрівна. Ну, вот, вот…

      Бєлохвостов. Да вы, сherе soeur[11], не наседайте! Уляжется!

      Михайло. По собі судиш?

      Бєлохвостов. Ну, полно дуться; я нарочно подразнил. (Обніма його). Мы еще с тобою на эти темы почешем языки. Вот костюм этот в деревне – одобряю.

      Анна Петрівна. Тоut a faіt charmant![12]

      ВИХІД ІІІ

      Ті ж і Жозефіна й Зізі.

      Жозефіна. Маdате! С'еst ітроssіblе аvес Zіzі![13]

      Анна Петрівна. Ах, вечно с жалобами… Qu'est-ce qu'іl y a la?[14]

      Жозефіна. Еііе mе дгопde, еllе mе taquіnе».[15]

      Анна Петрівна. Vous еtes tгор rudе, vоus тете![16]

      Михайло. Ні, мамо; Зінька, як собака, лізе у вічі; до паскудства розбещена!

      Анна Петрівна. Что за выражения? Зінька! Паскудство!

      Бєлохвостов. Зінька? С'еst jolі![17]

      Михайло. Нехай буде й по-модньому – Зізі, хоч, на мене, вона більше підходить до зінського щеняти; але ви придивіться краще, що це за перекрутень? З неї вийде моральна каліка!

      Бєлохвостов.

9

Я тебе вітаю (франц.)

10

Безперечно (франц.)

11

Люба сестро (франц.)

12

Чудово! (франц.)

13

Мадам, Зізі просто неможлива (франц.)

14

Що там таке? (франц.)

15

Вона мене лає, вона мене дражнить (франц.)

16

Ви самі надто суворі! (франц.)

17

Чудово! (франц.)