Поезії та сонети. Юліуш Словацький

в гніздечка свого рай,

      Та згинула в льоту над морем у циклоні.

      Лауро! Мріяв я, йдучи в далекий край,

      Вернутися й спочить колись на твому лоні, —

      Все марно! Прощавай! Навіки прощавай!

      IV

      Душе моя, засни! Ти стільки мук терпіла!

      Намучилась! Тебе покинув ангел твій.

      Спи, доки з забуття, зі сновидійних мрій

      Тебе не визволить безсмертна Божа сила.

      Спи, серце, вже пройшла хвилина щастя мила!

      Нащо будитися, коли нема надій,

      І лютня вже мовчить, пропав бентежний стрій,

      І скоро вже й мене візьме на сон могила.

      Як хворий мандрівник, що, випивши вина

      Отруйного, на смерть чекає, стогне, блідне

      І корчиться від мук, допоки не скона,

      Так тяжко я живу, бо щастя пив погідне,

      Я випив смерть свою, солодку аж до дна,

      Та доки я засну… ах, серце моє бідне!

      V

      Чи хтось моїй душі надією сяйне?

      Чи висохне від сліз моя сумна зіниця?

      Ні, та, що я кохав, божественна дівиця,

      Скорботності з мого чола не прожене.

      Я, може, припаду до інших рук… Мене

      Осяє щастя знов на мить, як блискавиця,

      Та швидко те пройде, знов потемніють лиця,

      Душа за втраченим тужити знов почне.

      Троянда повесні цвіте, але буває,

      Що й восени вона пелюстки розкриває,

      Слабкі й бліді, бо з них дух молодості зник.

      Хоч щастя втрачене не йде на поклик серця,

      Але конаючий, буває, усміхнеться,

      Та в тому усміху вже видно смерті лик.

      Вільно, 1827

      ГИМН

      Богородице, сталось диво!

      Слухай нас – то не сниться,

      То пісня наших батьків.

      Палахкоче свободи зірниця,

      Опадає пиха з корон,

      Свободи росте посів.

      Богородице Діво!

      Народу вільного спів

      Занеси перед Божий трон.

      Лицарі, вгору голоси й коругви!

      Хай лунають пеани свободи,

      Хай здригнуться вежі Москви;

      Піснею волі я зрушу

      Студені граніти Неви,

      Бо ж і там є люди, і там мають душу.

      Ніч була… Двоголовий орел

      Дрімав на вершині будови,

      У кігтях тримав окови.

      Слухайте! На всю широчінь

      Мідь загриміла… птах налякався,

      Полетів над хрестами святинь.

      Очима не зміг побороти

      Світла від сонця свободи,

      Дивитись на вільні народи

      Сили не мав… заховався в темноти.

      О сором вам буде, литвини,

      Якщо на землі Гедиміна

      Окривавлений птах відпочине.

      Не дайте притулку орлові,

      Бо впаде на ваш край руїна

      Із корон, поржавілих од крові!

      Вам хилитись, нам – на бій!

      Нам – стоять на власних силах,

      Жити на землі своїй,

      Спати – у своїх могилах.

      До зброї, браття! До зброї!

      То народ розриває кайдани,

      Воскресає з неволі старої,

      Як фенікс постає із золи;

      Пошли