Перехресні стежки. Іван Франко

нараз до дверей його покою застукано і, заким іще він успів відізватися, двері відчинилися, і в них показалася руда голова Стальського.

      – Добрий день! – промовив він весело. – О, пан меценас іще спочивають. Перепрошаю, перепрошаю… я думав…

      – Але прошу! Я не сплю. Власне хотів уставати.

      – Ну, то я зажду… Піду пройтися, поки пан меценас…

      – Але ж ні! Ввійдіть! Я не панночка, мене не заженуєте. – Стальський увійшов і запер двері за собою.

      – Прошу, сідайте! Я зараз устаю. Так чоловік намучився в остатніх днях…

      – Але ж то зовсім розумно, що спочиваєте. Треба шанувати сили, – мовив Стальський, поклавши на однім кріслі капелюх і ліску і сідаючи на друге. В лагіднім полусвіті було видно, що він сьогодні був одягнений чистіше, краще, ніж учора, підголений і підстрижений; очевидно, він ішов сюди просто від фризієра, бо від нього пахло ще колонськсю водою і вуси були свіжо нафіксовані.

      – Я гадав, – говорив він, поки Євгеній мився, брав чисту сорочку і одягався, – я думав, що пан меценас мають сьогодні троха більше часу та підемо разом оглянути помешкання.

      – Яке помешкання?

      – Як то, пан меценас уже забули, що вчора говорили мені, чи не міг би я знайти?..

      – Ага, га! Ну, так що ж?

      – Я вже знайшов. Гарне помешкання, поверховий дім, фронт на вулицю, довкола сад, а затильні вікна виходять на міський парк. Чудесне положення при головній вулиці, недалеко ринку і недалеко руської церкви. Немов сотворене на канцелярію для популярного адвоката.

      – О, пане Стальський, дуже вам вдячний!

      – І надіюсь, що будете мати за що дякувати. Я знайомий з властителем. Як на ваше щастя, від першого опорожнюються внизу два покої з передпокоєм – то би була гарна канцелярія, і на поверсі також два покої з кухнею – то би було помешкання для пана меценаса. Здається, вам обширнішого помешкання не треба?

      – О ні, не треба! Дуже мене зацікавив наш опис. Надіюсь, що мені сподобається те помешкання. А яка ж ціна?

      – Жид дорожиться троха. Прийдеться ще поторгуватися. Хоче за обі партії по 25 ринських місячно.

      – Значить, разом 50 місячно або 600 річно? І кажете, що в добрім місці?

      – Можуть пан меценас бути певні! Я би на лихе навіть не дивився.

      – І се, по вашій думці, дорого?

      – Ну, як на Львів, то не було б дорого, але як на наше місто, то троха солоно. Треба буде поторгуватися. Думаю, що коли пану меценасові сподобається хата і схочуть наймити на рік, то він дасть за 500 ринських.

      – Ну, се було б дуже гарно!

      – Чи вже пан меценас готові? Можемо зараз піти оглянути.

      Меценас був готов до виходу. Але, вийшовши, він пригадав собі, що ще не снідав. Зараз коло готелю була цукорня, де він звичайно пив каву, то й тепер він звернувся туди.

      – Я ще не снідав, – мовив він до Стальського. – Прошу, зайдіть зо мною на снідання!

      – Дякую, я вже по сніданню.

      – Ну, то вип’єте келішок коньяку. Прошу, не робіть церемонії.

      Сидячи при круглім мармуровім столику і попиваючи гарячу каву,