Походеньки Тома Сойєра. Марк Твен

поглядом.

      Але невдовзі Том вичерпав свою енергію. Він почав думати про розваги, на які сподівався цього дня, і його смуток подвоївся. Інші хлопці невдовзі вирушать у розмаїті захопливі експедиції, і почнуть глузувати з нього та його роботи, – ця думка обпікала його наче вогонь. Він витягнув із кишень свої скарби та оглянув їх: гральні кульки, уламки, різноманітні дрібнички; мабуть, цього вистачить, аби обміняти свою роботу на їхню, але годі й сподіватись на те, щоб придбати хоча б півгодини справжньої свободи. Він знову поклав у кишеню власне мізерне майно і відмовився від наміру підкупити хлопців. Цієї похмурої та безнадійної миті на нього зійшло озаріння. Саме так, натхненне озаріння, ані більше, ані менше. Він взяв до рук щітку і взявся до роботи. Вдалечині він побачив Бена Роджерса; в селі не було іншого хлопця, глузування якого були би гіршими для нього. Бен рухався пританцьовуючи, підстрибуючи; це свідчило про те, що він мав пречудовий настрій і найкращі плани на сьогодні. Він їв яблуко, а в проміжках було чутно його мелодійне протяжливе виття, а потому – низьке бім-бом-бом, бім-бом-бом, бо так він удавав з себе пароплав. Наблизившись, він пригальмував, вийшов на середину вулиці, різко попрямував праворуч, потім важко повернув, і усе це робив з належною поважністю, бо уособлював собою «Великий Міссурі» і вважав, що на десять фунтів занурений у воду. В його особі були поєднані пароплав, капітан та гудок машиніста, тож він уявляв, що стоїть у власній рубці, віддає накази та виконує їх.

      – Стоп, сер! Лінг-а-лінг-лінг. – Пароплав призупинився та повільно рушив до тротуару. – Задній хід. Лінг-а-лінг-лінг! Його руки випростались вздовж боків. – Правим бортом назад! Лінг-а-лінг-лінг! Шу-ш… шу… шу… шу! – тим часом його права рука описувала великі кола, бо зображала сорокафутове колесо. – Лівим бортом назад! Лінг-а-лінг-лінг! Шу… ш… шу… шу! Тепер вже ліва рука почала описувати кола.

      – Стоп правий борт! Лінг-а-лінг-лінг! Стоп лівий борт! Уперед правий борт! Стоп! Повертай потроху ніс! Лінг-а-лінг-лінг! У-у-у! Витягай передній канат! Хутко, ворушись! Гей, що у вас там зі шпрингом? Закидай канат на палю! Тепер причалюй! Зупиніть машину, сер! Лінг-а-лінг-лінг! – Шт! шт! шт! (Робить проміри.)

      Том фарбував паркан, і на пароплав не звертав жодної уваги. Бен дивився на нього впродовж хвилини, потім сказав:

      – Ти-и!.. Це ти паля? Га?

      Жодної відповіді. Том розглядав свій останній мазок оком художника, потім злегка провів щіткою і знову помилувався результатом. Бен пришвартувався до нього борт до борту. У Тома потекла слина, коли він побачив яблуко, проте він не полишав роботи. Бен промовив:

      – Агов, старий! Працювати змусили?

      – А, це ти, Бене! А я й не помітив.

      – Я йду купатися. Мабуть, ти би теж хотів, але доведеться спочатку завершити роботу? Адже так?

      Том поглянув на хлопчика і промовив:

      – Яку роботу?

      – А хіба це не робота?

      Том продовжував фарбувати і відповів недбало:

      – Може так, а може й ні. Знаю лише, що Тому Сойєру вона до душі.

      – Еге