Загублений між війнами. Наталка Доляк

з генетичною любов’ю до сільського господарства, до роботи на землі як ніхто інший вписались у тутешню атмосферу й тихо собі зажили, обробляючи поля та вирощуючи худобу. На краю світу, подалі від проблем, від суєти та жадібності, яка роздирала старий світ, будували новий. Потихеньку, з Божою поміччю розорали поля від краю й до краю, завели корів, волів, коней, побудували будинки, звели міста. У перервах між цією мирною роботою займались тим, що жорстоко розправлялись із, як їм здавалось, нахабними та безпідставно войовничими племенами місцевих кафрів – чорних хазяїв Африки. Дивувались непокорі й небажанню темношкірих жити за їхніми, бурськими законами. Ніби й не мешкали у Південній Африці люди до того часу, як колоністи зійшли зі своїх кораблів. Голландці усе ніяк не могли второпати: як можна було вважати кафра подібним до білої людини? Відтак не бачили у поневоленні корінних мешканців нічого незаконного, навпаки, відчували свою месіанську роль.

      – Кафри не вміють орати землю, не навчені на ній господарювати, – переконували одні.

      – Кафри не вміють випасати худобу, не вміють вигідно торгувати, – доводили інші.

      – Кафри вміють бути рабами, ну, як цим не скористатись? Хто їх ще годуватиме, окрім нас? – підводили риску.

      Відтак колоністи законодавчо утвердили себе за корінне населення і стали називатись бурами, що означає «селяни», або «фермери», або «люди землі».

      З часом до перших поселенців почав активно підтягуватися позбавлений власних угідь народ із європейських країн – з Данії, Німеччини, Бельгії. Врешті-решт бури, або, як їх іще називали, африканери зайняли величезну територію, весь африканський південь. І назвали цю територію Капською колонією.

      Колоністи вели звичайний спосіб життя – займались фермерством, засівали поля, випасали худобу, ростили дітей. Ці суворі селяни не хотіли ніяких воєн… хіба що вряди-годи поневолити якесь невеличке плем’я зулусів чи бушменів, або дати достойну відсіч чорношкірим нападникам, які гуртувались у загони й нападали на бурські ферми. Якщо з африканцями голландці давали раду за допомогою зброї, то з європейцями повинні були домовлятись у дипломатичний спосіб. Весь час мусили поступатись імперіалістичним зазіханням могутньої Англії. Наприкінці сімнадцятого століття бури вимушені були зірватись із насиджених місцин, бо ж Англія оголосила Капську колонію своєю територією, та податись шукати нових земель для себе.

      – Ти ба які! – перебивав розповідь Кулі нестримний Абрамов. – Все-все, мовчу, – давав товаришам, які шикали на нього, змогу дослухати до кінця.

      – Завантаживши свій крам у величезні фургони, вони рушили на північ. – Кулятинському не заважали зауваги Абрамова.

      Шлях був довгим і складним: незвідані краї, незнайома природа, невідомі тварини. Ворожі племена були не в захваті від появи бурів на їхніх територіях. Потрібно було за допомогою зброї розчищати собі дорогу. На заваді ставали не лише люди, а й природа. Пробирались вигнанці через нескінченні скелясті хребти та небезпечні