Перлини української класики (збірник). Василь Стефаник

убивать? Чи єсть у кого вiрьовки, пояс або налигач, – що-небудь, скрутить йому руки й ноги?

      Челядь крутить поясами Назара.

      Стеха (падає коло Галi зомлiлої). Ох, моя пташечко, моя лебiдочко! Чи я ж знала, що так станеться? Прокинься, моя зозулечко, моя ластiвочко!

      Хома. Отак добре! Тепер зав’яжiть йому рот. От, до ладу; у його, здається, ще й хустка у руцi. Чи не весiльна? Добре, здалась-таки на що-небудь.

      Зав’язують хусткою рот.

      Хома. Не туго, щоб стогнав. Мороз хоть i лютий, та, може, видержить. А вже як вовча тiчка нападе… а вовки здалека поживу чують… от буде снiдання, начисто гетьманське! Тепер положiть його на бiлу перину – нехай проспиться та подума, з ким жартує.

      Челядь кладе Назара на снiг.

      Хома (на Галю). А ця учадiла… Возьмiть її додому… Прочумається.

      Челядь бере на руки Галю i несе з собою.

      Стеха (бере Хому за руку i веде його за Галею). А що? Скажеш, що не люблю тебе?

      Хома. Спасибi, спасибi. (До Назара.) Оставайсь здоров, приятелю! Не згадуй лихом. Нехай тобi присняться рушники.

      Хома з Стехою шепчуться i пропадають. Назар тихо стогне. Незабаром чути за сценою гомiн.

      Голос Хоми здалека. Киньте її! В’яжiть його!

      Гнат (за сценою). Я тебе зв’яжу, недовiрку проклятий!

      Незабаром вибiгає Галя i кидається на Назара.

      Галя. Орле мiй, серце моє! (Розв’язує хустку.)

      Назар. Душно менi, душно!

      Гнат (веде за груди Хому). Останнiй раз говорю: оддаси Галю за Назара чи нi?

      Хома. Нi!

      Гнат. Здихай же, собако скажена! (Замiривсь шаблею.)

      Хома. Стривай. Ти знаєш наш закон козацький, то…

      Гнат. Що мене живого поховають з твоїм падлом? Знаю. (До челядi.) Копайте яму. (Цiлить пiстолем.)

      Хома. В’яжiть його!

      Тимчасом Галя розв’язує руки у Назара.

      Назар. О, доле моя! Серце моє!

      Гнат. Копайте яму! (До Хоми, прицiлившись.) Лукавий чоловiче, за що без сповiдi ти себе губиш i мене з собою? Прощайсь з бiлим свiтом, молись Богу. (До Назара.) Назаре, брате мiй, друже мiй! Поховай мене. Прощай! А ми…

      Назар. Стривай!

      Галя (до Гната). Стривай!

      Назар. Пусти його, не варт вiн того. Не напасти душi своєї. (До Хоми.) Iди, лукавий чоловiче, iди, куди знаєш. Не помiг тобi Бог занапастить мене; а я чужої кровi не бажаю. Iди собi!

      Хома (пада перед Назаром). Назаре! сину! батько рiдний! Зарiж мене, замуч мене, на конях розiрви, та не прощай! (Падає до нiг і плаче.) О, я лукавий, лукавий! О, я грiшний, проклятий!.. Дочко, доле моя! серце моє! Проси його, нехай уб’є, нехай я свiта не паскуджу! (Знову плаче.) Боже мiй, Боже мiй!

      Назар (пiдводить його). Устань, молися Богу, грiшний. Коли прощають люди, то Бог милостивiший за нас.

      Хома (вставши, утирає сльози). О сльози, сльози! Чом ви перше не лилися? Назаре, я чернець… спокутую в рясi мої беззаконiя! Бери моє добро, бери мою Галю, бери все моє! Галю! Назаре! Обнiмiться, поцiлуйтеся, дiточки мої. Я хоч i грiшний, а все-таки батько. (Назар i Галя обнiмаються.) Боже вас благослови!

      Григорій Квітка-Основ’яненко

      Конотопська відьма

I

      Смутний