Перлини української класики (збірник). Василь Стефаник

Як же я утомилась! Насилу найшла її, прокляту Стеху!

      Гнат. А що, змахнула пил з мiсяця?

      Хозяйка. Смiйтесь, а воно i справдi погода утихомирилась.

      Гнат. Оце ж тобi за труди. (Подает чарку.)

      Хозяйка. Цур йому, як я втомилась!.. Нi, спасибi, не пiд силу… Хiба вже для вас. (Пробует понемножку. Гнат знаками просит. Она, в притворстве усилий и кривляний, выпивает, а остальные капли хлещет в потолок.) Щоб вороги мовчали й сусiди не знали! (Отдает чарку.)

      Гнат (подносит Назару; тот отказывается знаком). Не хочеш – як хочеш. А менi здається, що i на свiтi нема такого горя, якого б не можна було утопити в чарцi горiлки. Чарка, друга – i чорта у воду. Так, Катерино?

      Хозяйка. Як кому iншому, то й кварта не поможе.

      Гнат (Назару). А ти справдi не будеш пить?

      Назар. Не буду.

      Гнат. Вольному воля, а спасеному рай. За твоє здоров’я! (Выпивает.) Праведно спiвається в тiй пiiнi, що каже: коли б мужику не жiнка, не знав би вiн скуки, коли б не горiлка, де дiвать би муки? Так у горiлку її, прокляту, у горiлку! Розумний чоловiк тебе видумав, так! (К Назару.) Та на тебе бридко й дивиться. Ну, ще ж одну та й годi вже. (Наливает.) Чи втямки тобi, як ми втiкали з Братського на Запорожжя та на дорозi зустрiли одну чорнобривеньку i ти чуть-чуть був не промiняв запорозької волi на її чорнi брови? Бач, ти забув; а я так все запрошедше знаю, та й що буде, одгадаю.

      Стеха (вбегает второпях). Ох, моя матiнко, як утомилась! Шуточки? Оббiгала усi усюди! (Осматриваясь.) Ах, Боже мiй! я i не бачу. Добривечiр вам! От вже й не думала, й не гадала! Спасибi, спасибi! Не погнушались наших слобiдських вечорниць. Так уже й не здивуйте: у нас усе абияк, не те, що у вас у Чигиринi.

      Гнат. Та у вас ще краще.

      Стеха. Годi-бо вам смiяться.

      Хозяйка. Чи прийде ж хто?

      Стеха. Як же? Усi прийдуть.

      Гнат берет за руку хозяйку й отводит в сторону. Назар встает из-за стола и подходит к Стехе.

      Гнат (к хозяйке). У мене щось голова розболiлась; пiду подивлюсь, який мiсяць. Чуєш? А про кобзаря, мабуть, i забули. Збiгай лишень. Без його i гульня не гульня.

      Хозяйка. Стехо! Ти звала Кирика?

      Стеха. Моя матiночко! I забула. Я зараз збiгаю.

      Гнат. Вп’ять де-небудь застрянеш… Збiгай лучче сама.

      Хозяйка. Добре.

      Хозяйка й Гнат уходят.

      Назар (берет за руку Стеху). У мене є просьба до тебе, Стехо.

      Стеха. Знаю, знаю, яка просьба: сказать панночцi, щоб вийшла до вас, як пан засне. Та тепер тiльки не те вже, що перше було. Адже ви самi знаєте, що незабаром зробилось.

      Назар. Се не помiшає; менi тiльки одно словечко сказати. (Дает ей червонец.) На тобi; ще й плахта буде, коли услужиш.

      Стеха (принимает червонец). Не придумаю, як би се зробити. Лиха година те, що старий цiлiсiньку нiч очей не заплющить. Сердешна панночка! А як я плакала, як просила! Нi, таки на своєму поставив старий сатана.

      Назар. Так ти зробиш? Дожидати?

      Стеха. Зроблю, зроблю, тiльки…

      Назар. Не бiйсь! Бiльш копи лиха не буде. А коли хочеш, так i ти з нами. Ну лишень, чкурнем.

      Стеха.