Марія (Український). Jorge Isaacs

що це за пекло, правда, Луїзо? додав Жозе, – якщо це було випробування, то ми не знали, що з ним робити. Але ж у нього були причини не прийти, – продовжував він серйозним тоном, – були причини; і як ти скоро запросиш його провести з нами цілий день? Чи не так, Брауліо?

      –Так, так, давайте помиримося і поговоримо про це. Коли цей день, пані Луїзо? Коли він, Трансіто?

      Вона була божевільна, як капелюшник, і за все золото світу не підняла б очей, щоб побачити свого хлопця.

      Вже пізно, – сказала Луїза, – хіба ти не бачиш, що будиночок треба побілити і поставити двері? Це буде день Матері Божої Гваделупської, бо Трансіто – її шанувальник.

      –І коли це буде?

      –А ти не знаєш? Ну, дванадцятого грудня. Хіба ці хлопці не казали тобі, що хочуть зробити тебе своїм хрещеним батьком?

      –Ні, і затримки з повідомленням такої гарної новини я не пробачаю "Транзиту".

      –Я попросив Брауліо передати тобі, бо батько вважав, що так буде краще.

      –Я настільки вдячний вам за цей вибір, наскільки ви не можете собі уявити; але це з надією, що незабаром ви зробите мене своїм компаньйоном.

      Брауліо з ніжністю подивився на свою прекрасну наречену, і вона, збентежена, поспішила організувати обід, взявши з собою Лючію.

      Мої трапези в домі Жозе вже не були схожі на ті, що я описував іншого разу: я був частиною сім'ї; і без жодного столового приладдя, окрім одного столового прибору, який мені завжди давали, я отримував свою порцію фрісоле, мазаморри, молока і сарни з рук пані Луїзи, сидячи не більше і не менше, ніж Жозе і Брауліо, на лавці з кореня гуадуа. Не без зусиль я привчив їх до такого ставлення до себе.

      Через багато років, подорожуючи горами країни Йосипа, я побачив, як на заході сонця веселі селяни прибували до хатини, де мене приймали: прославивши Бога перед поважним главою сім'ї, вони чекали біля вогнища на вечерю, яку роздавала стара і ласкава мати: тарілки вистачало на кожну пару подружжя, а маленькі діти, схилившись на коліна батьків, шили пінетки. І я відводив очі від цих патріархальних сцен, які нагадували мені останні щасливі дні моєї молодості....

      Обід, як завжди, був соковитим і приправленим розмовами, з яких випливало, що Брауліо і Жозе нетерпляче чекають початку полювання.

      Було близько десятої години, коли всі були готові, Лукас завантажив холодне м'ясо, яке Луїза приготувала для нас, і після того, як Хосе зайшов і вийшов, щоб покласти кубики кабуї та інші речі, які він забув, ми вирушили в дорогу.

      Нас, мисливців, було п'ятеро: мулат Тібурсіо, робітник з "Чагри", Лукас, нейвано з сусідньої гасієнди, Жозе, Брауліо і я. Ми були озброєні рушницями. Ми всі були озброєні рушницями. У перших двох були дробовики, і, звичайно ж, відмінні, за їхніми словами. Хосе і Брауліо також мали при собі списи, ретельно припасовані до наконечників.

      У будинку не залишилося жодного корисного собаки: всі вони, по двоє, обступили експедиційний загін, виючи від задоволення; навіть улюбленець кухарки Марти, Голуб, якого кролі боялися через сліпоту, витягнув шию, щоб його зарахували до числа