Имею сказать. Генрих Пшшт

такий! Найкращий стрибак в ансамблi!

      – Стрибун, а не стрибак! От тiльки останнього разу трохи…

      – Ой, не кажи!

      – Ну хто знав, що в них на сценi потолок 3.20! А я ж на 3.30 стрибаю! В мене там дванадцять стрибкiв в танцi. Послєдоватєльно!

      – То й що? Ти ж мiсяць вже стрибаєш в ансамблi!

      – Мiсяць! Я ж в масцi стрибав, добре не бачив, де що. Маску зубами держав, чтобы не впала в танцi. Оттанцювали вже майже всю програму. В нас пicля ковбойських йдуть карибськi танцi, i обично – завершення. А тут як почули, що нам перечислили зарплату, так всi зрадiли, та пiд завершення дали такого гопака, конкрєтного… Ну, то я розкрутився та як стрибнув… Це ж гопак, а не щось кисле! Коли танцюєш – iнодi забудеш про все! Корочє, трохи гвентиляцiю пошкодив… Ну, там ще якесь освiтлення, але його швидко виправили. В общєм, казали, що вичтуть за гвентиляцiю. Та й за ремонт…

      – А голову не вдарив?

      – Та нi, я був в шапцi! Трохи помазали, забинтували та й все! Як на собацi. Не болить!

      – А може, ти сам вентиляцiю вiдремонтуєш з хлопцями?

      – Так нема нi в кого iнструментiв!

      – Як це, нi в кого?

      – Ну, так лоукостерами ж летiли… Костюми всi повдягали на себе, щоб за перевес не платити. Чоботи по карманах розсували… Їхали, як у кожухах… Як я не зварився, не знаю! Ще й їжу везли!

      – То й шо?

      – Iнструменти нiхто не взяв, бо не було куди. Якби я батька слухав! Вiн казав: можеш штанiв не брати, а iнструмента завжди бери: Перфоратор, болгарку… Ну, таке… Ну то й що, шо танцюрист! Десь щось додатково пiдробиш! Завжди гроши будуть…

      – Ну, що вже тепер!

      – Менеджер казали, що поки не вiдремонтують гвентиляцiю, не дозволять стрибати. А тепер, як я став пiдозрітельно положитєльний! Коронавiрус, щоб йому бiса!

      – Не журись, трохи вiдпочинеш!

      – А кредит вiддавати хто буде? Я ж не вiдпочивати їхав.

      – Ой, не кажи! Андрiйку, а ти того менеджера спитай, може, в нього є iнструмент. Скажи йому, що у всiх хлопцiв в ансамблi є ще робоча спецiальнiсть. Про всяк випадок! А дiвчата ще й готують, шиють, перуть…

      – Скажу, скажу, може, й справдi дасть! А ми з хлопцями все зробимо! Все одно сидять до вечора без дiла!

      – Отож, ти в мене такий!

      – Розумiєш, я не можу без зрителiв. Дуже утомiтєльно нiчого не робити! Ну як же ж менi не танцювати? Тобто, до того що всi в масках танцюють, як тi бандити, то ми звикли… А все одно, невдобно! Навiть не видно, що ми посмiхаємся. Професор в училищi казав, шо усмiшка – це головне в танцi… А зараз її не видно! Та й дихати важко! Як наши дiвчата у хорi у масках спiвають, не уявляю!

      – Ну, що будеш робити, Андрiйку! Це ж круїз! «Представлєніє вєка»! Як кажуть, «шоу маст гоу он»!

      – Отож! Не можу я так сидiти! Руки чешуться, ноги чешуться! Та нI, я мився! Я хочу стрибати! Я ж солiст. У мене стрибок 3 метра 30 см.

      – Я знаю, Андрiйку! Може, тепер вже й бiльше! А хочеш, ти для мене пострибай!

      – Та де! Тут? Я ж розiб'юсь! От бiсова тiснота! Одне добре, казали, що мене поки ще не виженуть, бо нема куди! Карантин! Нiкому не дозволено с «Принцеси» виходити…

      – Андрiй, я для тебе… Для нас… Знаеш, я буду і