Обитель героїв. Генри Лайон Олди

ваш вік, голубе, збитків вистачить. Стачило б чорнила… Будьте такі ласкаві, не плутайтеся під ногами.

      Гидливим щиглем збивши з плеча випадкову порошинку, Конрад хруснув тонкими пальцями й увійшов до зали. Так, бійка тут була не на жарт. Невідомі лиходії брали гостей у кліщі, атакуючи через вікно та з боку центрального входу. Цікаво, а чорний хід тут теж чорно-білий? Барон підняв з підлоги уламок скла, оплавлений і потемнілий. Сліди сажі на стінах, барельєф каміна в кіптяві… Від займистих стріл або «чуського вогню» наслідки були б інші. Якби почалася реальна пожежа, від готелю до ранку залишились би димуючі руїни. Виходить, застосовувалась бойова магія, що збільшує провину.

      Відомство Тихого Трибуналу.

      Але, з іншого боку – стріли, сокири…

      І наказ Вільгельма Цимбала: не поспішати з доповіддю в Трибунал.

      Намагаючись відігнати погане передчуття, Конрад затримався біля дивом уцілілого дзеркала, поправив перуку, що з'їхала набік, і продовжив огляд. Біля дивана він був змушений присісти навпочіпки. На розчавленій свічці, що прилипла до дошки паркету, чітко відпечатався рубчастий слід. Перша зачіпка? Пройшовши до вікна, барон гукнув ліктора, наказавши прихопити полотняні торбинки для речових доказів.

      У коридорі підкреслено голосно перешіптувалися хазяїн зі стряпчим:

      – …подати найретельніший опис…

      – Цілковито з вами згодний, люб'язний пане Терц! Я виставлю їм такий рахунок…

      – Але опис треба скласти негайно! По гарячих слідах!

      – От і скажіть про це панові обер-квізитору. Скажіть! Ви – особа офіційна і маєте повне право… Бити офіційних осіб по обличчю не дозволено нікому…

      – Посторонися!

      У двері протиснувся прибитий каштаном служака, несучи в руках цілу купу мішків різного розміру. За бажання можна запакувати півготелю як речові докази. Барон поморщився: запопадливість повинна мати межі. Інакше вона наближається до глупоти і стає приводом для глузувань. А він терпіти не міг, коли сторонні брали на кпини співробітників Всевидющого Приказу.

      У спецарсеналі Конрадові якось пригрозили, що перестануть видавати «секундантів» для дуелей.

      – Підійдіть сюди. Вздовж стіни, акуратно! Нічого не торкайтеся, крім того, на що я вам вкажу. Запакуйте ось це… і ось це… і ще…

      – Ваша світлосте! Я зобов'язаний включити ці предмети в опис! Щоб учинити позов відповідно до параграфа…

      Чесно кажучи, стряпчий набрид гірше за муху в Спасівку. Кому він збирається вчиняти позов? Невідомим зловмисникам? Гільдії Готельєрів?! Але з позиції закону він правий, і нічого страшного не станеться, якщо пан… як його? Терц? – внесе в опис речові докази, що вилучаються. Отже, що ми долучаємо до справи? Розчавлену свічку, оплавлену скалку скла та срібний ґудзик. Останній, судячи з чеканки, належить комусь зі зниклих безвісти гостей, а ніяк не хазяїнові готелю.

      – Прошу дуже.

      – Красно дякую за сприяння, пане обер-квізиторе.

      Ґудзик стряпчого засмутив.