Обитель героїв. Генри Лайон Олди

за все, надійшов Хальдріґу, батькові Германа? Провальний хід. Ці люди із братиком Хальдріґом не знайомі. І спишуть будь-які пояснення на банальну ворожнечу двох братів, таку часту не лише в баладах, а й у житті. Якби їм довелося обирати між далеким Хальдріґом з листом і близьким Конрадом без листа…

      Барон тверезо дивився на речі, не перебільшуючи симпатію всіх без винятку станів до співробітників Всевидющого Приказу. Рано чи пізно виникне ситуація, коли з'ясується: обер-квізитор – не білий лицар, а «біла ворона».

      Ніким не помічений (всюдисущий стряпчий, на щастя, пішов обідати), барон рішуче прокрався на Чорну половину. Можна було позичити в хазяїна запасні ключі під розписку про нерозголошення… Але Трепчик-молодший – король базік. Розпискою його не стримати. Замки на дверях благенькі, а у всякого чесного квізитора завжди при собі набір відмичок. Відмичкою барон володів не гірше, ніж шаблею. Навіть брав призи на відомчих турнірах імені Арнольда Шніфера.

      Отже, до чийого листа легше дістатися?

      Граф? Він, скоріш за все, носить послання з собою: обшлаги рукавів, накладні кишені каптана, гаманець – є куди покласти. Тож граф відпадає. Насправді ж баронові просто не хотілося нишпорити в апартаментах Рівердейла. Він перейнявся до старого щирою симпатією. З погляду закону однаково, чиї двері зламати, але порпатися в речах незібраного, щиросердного аристократа, набагато старшого за тебе й вищого за походженням… Закон і користь, честь і необхідність вступили в голосну, малоприємну суперечку. Добре профосам Дозору Сімох – їх такі суперечності не хвилюють!

      А ось у Аглаї Вертенни ніяких кишень точно немає.

      І клунки карга залишила в покоях.

      Номери апартаментів, де зупинилися граф і баба, обер-квізитор пам'ятав чудово. Номер Марії Форзац з'ясував, проходячи через хол і зазирнувши в книгу, що лежала на конторці. Однак у кімнату гаданої чарівниці розсудливо вирішив не пхатися.

      У тінях коридору Чорної половини він не почувався зайвим, як у Білому крилі готелю. Так, відчув певний дискомфорт. У Майораті лицарі Ордену, мабуть, роками живуть у подібних умовах, та ще й поводяться відповідно. Недовго й з глуздом розпрощатися. Доброволець Ордену Зорі, на думку Конрада, апріорі був оригіналом з дивацтвами. Правду казав бойовий маг Кольраун: ідеальним Добру і Злу місце в резервації.

      Інакше всі ми оселимося у великому «Притулку героїв».

      Він швидко озирнувся, перш ніж присісти навпочіпки перед потрібними дверима. Коридор був порожній. Перебравши в'язку, Конрад безпомилково вибрав потрібну відмичку. Мимохідь пожалкував за новим манікюрним набором, залишеним у власних апартаментах: полірувальна пилочка підійшла б краще. Та дарма… Вузька смужка сталі ковзнула в замкову щілину. Хитра нарізка вчепилася замкові в потрухи. Тепер дотиснути… Чверть оберта вправо… Глибше… І вправо до упору.

      Є!

      Тихенько клацнувши, замок відімкнувся.

      Про всяк випадок обер-квізитор озирнувся ще раз і нікого не помітивши, мишкою прослизнув до покоїв баби.

*