Дякую тобі. Daria Moroz

а він ще непрохмелів. Татусь останнім часом зачастив з випивкою. Але мене це не тривожить, доки я в нього на першому місці, все,,гуд,,. Можливо це егоїстично з моєї сторони, але думаю поки він сам не матиме бажання закинути чарку в темний вугол, мої слова чи домисли, нічого йому не донесуть. Він мене любить а я його, і це є головним. Поглядом зависаю на парі що йде з кружки з кавою. Ніби дзвін в голові, звучить питання: Чому ми проживаємо лише вдвох? Де моя, так звана матуся? Відповідь проста, я не знаю. Ніхто не знає де в даний час ця жінка, жінка що дала мені життя. Вона розвелась з татом та залишила мене, коли мені було приблизно 5—6 років. І то був важкий час для мене, я страшно сумувала за нею. В 13 років я знайшла її номер телефону, у батька в блокноті, та набрала її і мій світ знову перевернувся з ніг на голову. Вона мов чужа, незнайома мені людина. У голосі відчувався могильний холод а у повітрі зависала похоронна тиша. Я не почула запрошення від неї, тому я настояла на своєму приїзду до неї на вихідні. Це були найгірші вихідні в моєму житті. Цілий день я просиділа одна у квартирі, мати була на роботі (ну, так вона мені казала-що на роботі). А в вечері ми майже не розмовляли. Єдине, що я отримала в ті дні – повне розчарування та розбитість своєї душі. Ненавиджу її! Останніми її словами, перед тим як я сіла до автобуса та мала вирушати додому, стали:,, – Знаєш чому я ніколи тебе не любила? Ти схожа на них! Вибач, але я не могла залишитись з вами, колись ти мене зрозумієш. І прошу більше не розшукуй мене. Прийде час, я сама тебе знайду.,,

      Пішла вона, стерво.

      – Ау..! – тато махає рукою перед моїм обличчям.– Що завтикала? – я посміхаюсь. Він завжди казав, що він у мене,,молодіжний,,. Відпускав на дискотеку, пригощав друзів пивом. Переводжу погляд на нього.

      – Ага, завтикала. Милуюсь тобою! Може досить бухати? Я тебе звісно люблю, але якщо я ще хоч раз знайду тебе п’яним на підлозі, я витягну тебе на двір і залишу там!

      – Ти мене ніколи не залишиш! – впевнено відповідає тато.

      – Знайду свого коханого, прекрасного принца і звалю з цього нещасного містечка! – удар у відповідь.

      – Не залишиш, ти знаєш що я без тебе не зможу, помру з голоду чи зіп’юсь! – два один, він виграв. От старий та хитрий маніпулятор. Коли мати мене майже вигнала, ну… після останньої нашої зустрічі, він навіть не задумався про те щоб не прийняти мене знов додому. Звісно він був дуже ображений через мій вчинок, але я ж його кохана донька. Тому я винна йому. Я навіть в коледж не йду навчатись. Хоча понад усе хочу поїхати з цього нудного містечка.

      – Бувай Андрійко! – ніжно кажу татові, в знак чого він показує кулак, не любить коли я звертаюсь до нього по імені. Мене його реакція забавляє. Виходжу на двір та сідаю в свій транспорт – велик. Мій,,харлей,, рожевого кольору, я сама його фарбувала, з переду плетена з лози корзина.

      Сьогодні в школі перший день останнього року мого навчання. Я в одинадцятому класі. Аж не віриться, я випускниця. Дорога минає швидко під музику.

      Маю