Осінній сезон смертей. Андрій Кокотюха

прізвища знаєш?

      – Коли чесно, то тільки це й знаю. Будь-хто з патрульних знає більше за нас. – Книш усміхнувся. – Кого хочеш запитай, тобі відразу скажуть: свій чикатило в Києві з’явився.

      – Дурні чутки і плітки породжуються браком інформації.

      – Гаразд, розумний ти надто… Отож, першу звали Тетяна Роднянко. Філфак, п’ятий курс. Ішла пізно від якихось друзів, наче з кимось там посварилася, була трошки під мухою…

      – Від якихось… З кимось… А точніше?

      – Слухай, я не слідчий! – З роздратування Вася ледве не пролив пиво. – Питання в тебе такі!

      – Гаразд, не копиль губи. Катай далі, цікаво.

      – Цікаво йому… – Відпивши пива, Книш трохи заспокоївся. – Судячи з синців на шиї, граблі в цього чикатила дай Боже. Завбільшки з лопату. Сліди взуття відповідають сорок четвертому розмірові. Хоч, я чув, зріст він має трохи вищий за середній. Десь так метр вісімдесят. Отож бугай здоровий. Ти, до речі, нітрохи не схожий на нього…

      – Чому ти не слідчий, га?

      – За дев’ять днів знайшли другий труп. – Вася пустив зауваження повз вуха. – Всіх задушених, між іншим, двірники знаходили. Рано-вранці. Кожний – на своїй території. Другу звали Слава Корецька. Повне ім’я – В’ячеслава. Треба ж так назвати дитину… Вона місцева: живе коло студмістечка. Поверталася з гуртяги від подруги чи від приятеля, достеменно не знаю. Той самий спосіб убивства… З третьою жертвою ти був, гм, деякою мірою знайомий. Наталія Кущенко, четвертий курс біофаку. Навряд чи в нього тут якась система…

      – Ми не психологи з тобою.

      – І не слідці! Ти журналіст. Я колись був ним! Ми робимо висновки тільки з тієї інформації, яку маємо!

      – Не кричи, на нас озираються… Інформації ж ніякої. Засекречена.

      – Так, засекречена! Я пояснив чому! Коли до нас дійшло вранці, що вбивцю встановили, то всі пожвавішали. Мовляв, нарешті всі шушукатися перестануть і байок не вигадуватимуть. От тільки не пощастило слідчому! А Величко – не той чоловік, що розкаже про свою невдачу. Його взагалі стерегтися треба… В нього рідко коли справи глухнуть…

      – Добрий, значить, слідчий…

      – Еге ж, добрий. Тільки дуже часто помилок припускається. Мені один знайомець із прокуратури розповідав по-п’яному. Ну, коли після другого вбивства про маніяка почали говорити. Отож, він сказав: якщо справу доручили Величкові, то амба комусь. Уже не раз було: посадить людину, справу припинять, подяку дістане… А потім минулою датою помилки виправляє, коли вже про справу всі забули… Працював, до речі, в головній управі. Не абищо. Відзначили навіть, підвищувати хотіли. А потім раз – і виявили, що помилився Величко, як у нас кажуть, із об’єктом. До того ж свідомо помилився. Проти підозрюваного нічого не мав. Ніяких особистих рахунків. Просто, розумієш, іншого кандидата в убивці в нього на прикметі не було. Справа була досить серйозна. Хотілося якнайшвидше про позитивні результати доповісти. Це, між іншим, тоді сталося, коли розстрільні статті існували. Добре,