Осінній сезон смертей. Андрій Кокотюха

і Департамент кримінального розшуку України. Результати вже є. Зрозуміло, оприлюднювати їх ми не маємо права.

      – Які, на вашу думку, причини вбивств, коли, як ви твердите, їх скоює людина при здоровому розумі?

      – Слідча бригада активно працює в цьому напрямі. Я сподіваюся, наші громадяни досить свідомі і передаватимуть нам будь-яку корисну інформацію. Певна річ, на нашу голову може спасти справжнє цунамі з непотрібних відомостей, але всю інформацію ми будемо ретельно перевіряти. І, звичайно ж, молодим жінкам раджу поводитися обережно.

      Хочеться вірити, що серійного вбивцю розшукують справжні знавці своєї справи. Віримо також, що про будь-які зрушення в розслідуванні ви поінформуєте насамперед наших читачів.

      Загальний зошит 2

      Подальші події викладаю коротко й лаконічно, відкидаючи все зайве. Хоч для мене особисто нічого зайвого тут нема, бо йдеться про мої взаємини з коханою жінкою, першою і єдиною в моєму житті. Але я вважаю за можливе не заглиблюватися у психологію й естетику наших стосунків, зосереджуючи всю увагу на очевидному.

      Тобто – на фактах.

      Соромітники пишуть у таких випадках: «Їхня перша ніч закінчилася крахом». Я теж спочатку зажив певного психічного струсу, адже в мені прокинувся створений від природи чоловік-самець. І тепер з’ясувалося, що як чоловік – у фізичному розумінні цього слова – я зазнав фіаско. Та моя кохана ніжно погладила мене по голові. Вона була лагідна зі мною, хоч я й завдав їй болю. Приховати цього вона не змогла. Сльози котилися по її щоках, і я з жахом помітив: по моїх теж пливуть солоні краплі. Вона сказала мені так ніжно, як тільки могла: «Адже це не головне, правда?»

      Я ще дужче покохав свою дружину, дарма що думав собі: дужче вже нема куди. Звичайно, то не головне. То ж не кохання, а тваринні примітивні інстинкти! Це називають зляганням, а не коханням.

      І ми вирішили обходитися без «цього». Зрозуміло, спочатку в мені вирували незрозумілі сили. Часом мені щось заважало опановувати себе, і моя кохана жінка корилася такому станові речей, стоїчно, немов мучениця, терпіла всі мої негідні поривання. І я вкривав цілунками її обличчя, шепотів слова кохання й ніжності пересохлими губами.

      Господь називає це гріхом. Так казала моя дружина, і в хвилини моєї нестримності часто промовляла молитви. Вона просила в Господа прощення за мене й за себе, а потім довго замолювала наші гріхи. Я був не такий релігійний, одначе віра моєї дружини викликáла в мене глибоку повагу. «Ми ж не будемо більше? – запитувала вона щоразу. – Адам і Єва щасливо жили в Раю, аж поки дізнали гріха, і тоді Господь за це прирік їх на муки». Авжеж, щоразу я обіцяв їй. Тому за свою тваринну нестримність я відчував дедалі більший сором.

      З часом я навчився притлумлювати в собі потяг до гріха. Активно взявшись до наук і знайшовши роботу в одній фірмі, я не боявся перенапружуватися. Тож, приходячи додому висилений, я вечеряв і лягав спати. Ні, тепер мені справді було не до дурниць.

      Згодом я помітив, як мою дружину