Казки мого бомбосховища. Олексiй Чупа

складного: треба сходити до однієї жіночки на квартиру і з’ясувати, чому вона своєчасно не сплачує кредит. Якщо випаде оказія, з’ясувати, чому вона не тільки не платить, а ще й нахабно ігнорує дзвінки й листи з банку, коротше кажучи, уникає виконання нею ж підписаного контракту. Протягом тижня до неї кілька разів приходили, але вдома нікого не виявилося, напевно, пані була на роботі. Щоправда, за тим місцем роботи, яке вона вказала в анкеті, ніхто ніколи про неї не чув. Словом, справа хвилинна і не надто важка – лише підчепити жінку на гачок, визначити, чи вона хоча б мешкає там, де написала. Але представник банку мусить виглядати солідно, і тому Сергій учора після роботи пішов додому і ліг спати тверезим. Уперше за довгий-довгий час.

      Він простував собі від зупинки, звіряючись із мапою. Будинок, де мешкала клієнтка Лабуга, мав бути десь неподалік. Трохи попетлявши провулками, Сергій вийшов на широку вулицю, обабіч якої росли розлогі каштани. «Красиво», – подумав Сергій і пішов до подвір’я, біля входу до якого значився потрібний йому номер.

      Двір був по-липневому зелений і по-ранішньому теплий. Він порожньо тягнувся уздовж червоної цегляної стіни будинку, наприкінці переходячи в дитсадок. Прокалатала відрами двірничиха, десь неподалік низько прокричав молочник, кілька котів, хаотично рухаючись, перетнули асфальтовий квадрат посеред двору. Було тихо і безлюдно. Будинок лише починав прокидатися. А отже, шанси застати вдома пані Лабугу були значні. Сергій усміхнувся собі і рушив на пошуки.

      Упритул підходячи до під’їздів, він розглядав написані на металевих табличках номери розташованих там квартир. Дванадцята виявилася в другому. Вхід до під’їзду закривали важкі металеві двері з кодовим замком. Звідкілясь ізсередини рокотіла зловісна музика, і банківському посланцю на мить зробилося зимно, попри те що на вулиці вже виповзала спека. Він здригнувся, пересмикнув плечима, відчувши, як під білосніжною сорочкою виступили холодні краплі несподіваного поту, і взявся до підбирання коду.

      Оскільки в усьому місті встановленням таких дверей займалися лише дві фірми, то й чудодійних комбінацій для відімкнення існувало також дві. Сергій впорався з другої спроби.

      Двері зі скрипом відчинилися, і в обличчя йому війнуло прохолодою і тютюновим димом. Залишивши за спиною зелені літні дерева і прогрітий асфальт, Сергій Платонов, молодший банківський консультант, ступив у морок під’їзду. Він зробив кілька кроків сходами вгору і знову вчув ту страшну музику, від якої хребтом прошмигнула слизька і холодна змія. Він мало не повернув був до виходу, але згадав, що ті, хто не виконує завдання, в них на роботі довго не затримуються, – і міцніше вчепився у дерев’яні перила.

      Найперше, що він зрозумів, – освітлення на першому поверсі немає. Лише на двері тринадцятої квартири, що була прямо перед ним, падало світле півколо з невеличкого віконця між поверхами. Сергій, напруживши очі і сконцентрувавши зір, намагався роздивитися приліплені до дверей