Шлях Богомола. Імператор повені. Володимир Єшкілєв

Читать онлайн.
Название Шлях Богомола. Імператор повені
Автор произведения Володимир Єшкілєв
Жанр Историческая литература
Серия
Издательство Историческая литература
Год выпуска 2014
isbn 978-966-03-6885-9



Скачать книгу

криці, на кругленьке обличчя красуні вилізло здивування. Воно було щирим і радісним, наче віддзеркалення ранкового сонця. Хтось пирхнув. Дівчина борзо пробігла штабою й перш, ніж підійти до князя, сама оглянула собі ступні. Чоломир гнівно зісупив брови.

      «Неподобство», – тихо промурмотів Дорош.

      – Чиста! – оголосив володар Білого племені й відіслав дурепу від себе скупим помахом правиці. Жодної поради ця могитичка від князя не отримала.

      Ще дві красуні без жодних опіків пройшли через ордалії. Вони, як і попередні, були куницями. Лише п’ятою за рахунком на залізо ступила дівчина з роду Тура. Не встигла вона оперти праву ногу на штабу, як зайшлась диким криком, застрибала на лівій.

      Її зловили дружинники, понесли до столу. Туриця билася в їхніх руках, кричала від болю і страху. Родичі дівчини кинулись до володаря, але їх жорстко зупинили озброєні вої. Один із братів обпеченої потягнувся був за сокирою, притороченою до пояса. Зблиснув меч-акінак, і відрубані пальці смерда застрибали пилюкою.

      – Нечиста! – присудив Чоломир, оглянувши опік. – В поруб її!

      Поки дружинники виконували наказ, током побіг заливистий дівочий крик. Ще одна красуня з роду Тура – старша Горанова онука – впала на торну землю, задираючи до безжального неба обпечену ногу.

      Там, де стояли туричі, піднявся гнівний гомін.

      – Чаклун! – кричали вони. – Клятий Пекич зачаклував ноги своїм! Се не по праву!

      – Я єсмь князь і каган! Моє право, а суд божий! – гаркнув на все городище Чоломир, підводячись зі столу. – Зло викорінюємо по правді!

      – По кривді! – не вгавали крикуни з Турячого роду. – Як погинули наші на валах Троянових, куниці всю нашу правду під себе забрали!

      – За нечисте заступаєтесь? Богів зневажили? – підтримав володаря Дорош.

      – Мовчи, підніжко! – крикнули до нього, а слідом за образою у старійшину полетіла чимала каменюка. Дорош ледь ухилився.

      – Коромола![18] – визначив князь і дав знак воям.

      Дружина підняла щити, подвійною шерегою рушила на крикунів. За кілька хвилин на тоці відновився порядок. Кількох скалічених бунтівників їхні більш щасливі родичі підхопили й винесли геть. Число глядачів зменшилось на третину.

      Чоломир дав знак продовжувати. Тепер справа пішла шарко. З тих тринадцяти дівчат, котрих випробовували після вигнання туричів, шість було оголошено чистими, а сім запроторили до порубу. Лише одна туриця пройшла ордалії без опіків. Решта чистих були з роду Куни.

      Коли божий суд добіг до кінця, сонце вступило у свою полуденну силу. Цього дня воно палило нещадно, немов випікало темряву, затаєну в людському і звірячому. Хорс Небодержець через прозору, наповнену світлом, спеку являв людям свою сувору, але справедливу міць. Уважні з глядачів помітили, що Тітіра кудись поділась. Причинна непомітно залишила тік й почвалала до дольної частини городища, яку називали Луговим кінцем. Тут селилися туричі, а в останні роки й зайди зі східних



<p>18</p>

Коромола (давньослов’янське) – крамола, заколот, змова.