Розколоте небо. Светлана Талан

називає – не прийнято.

      – А в мене тато такий! – з гордістю сказала Варя. – Він і посварить, і пожаліє, коли треба. А яке намисто він мені привіз із міста! Хочеш, покажу?

      – І мовчала! Ану ж неси!

      Варя потягла подругу до великої дубової скрині. На ній був замок, але дівчина швиденько принесла ключ.

      – Ой-ой! – Ганнуся полохливо озирнулася. – Чи можна?

      – Можна! Тато з мамою ще довго будуть кобзаря слухати, нескоро повернуться.

      Варя дістала дві низки намиста – червону та синю, приклала до грудей.

      – Яке гарніше? – спитала вона, засвітившись усмішкою.

      – Ой! Яке гарнюнє! Тобі і те, і те личить!

      Варя покрутилася перед подругою, а потім помітила, як тінь смутку промайнула по обличчю дівчини.

      – Даси колись на свято вдягти? – запитала Ганнуся, торкнувшись пальцями дівочої радості.

      – А тобі яке більше сподобалось?

      – Червоне.

      – Бери, – Варя простягла червоний разок й широко усміхнулася. – Бери, бери! Це мій тобі подарунок!

      – А… Як же батько? – розгубилася Ганнуся. Вона закліпала очима, а потім втупилася в намисто, все ще не наважуючись взяти до рук.

      – Я потім йому зізнаюся, – махнула рукою Варя. – Не переймайся, то вже мій клопіт. Ти ж мені як сестричка. Чи не так?

      – Так, – Ганнуся врешті-решт узяла намисто, піднесла до очей. – Яке ж воно гарне! Аж сяє!

      – Носи на здоров’я!

      – Дякую! – дівчина оговталася, обняла подругу, розцілувала в обидві щоки. – Ти направду моя сестричка!

      – А ще я тобі ось що покажу, – таємниче мовила Варя й схилилася над скринею. Звідти вона дістала новеньку гасову лампу з великим склом. – Це мені тато купив у нову оселю! – гордо сказала Варя.

      – Овва! Я такої ще ніколи не бачила! – Ганнуся захоплено розглядала лампу, яка справді була дуже гарна. Велика й розкішна, із зеленим зовні та білим усередині порцеляновим абажуром, вона не могла не викликати захоплення.

      – Вона так ясно світить! Це – дванадцятилінійна[2] лампа! Я її підвішу до стелі в найбільшій кімнаті! – похвалилася Варя.

      – Заздрю я тобі, Варю! – сказала Ганнуся.

      – Не треба, заздрість – то зло. Я ж із тобою поділилася намистом, тож навіщо мені заздрити?

      – Все у тебе є, – зітхнула Ганнуся.

      – Не сумуй, – Варя обняла подругу за плечі. – Ось зберемо по осені врожай, заплатимо податки, тоді тато мені нові чобітки купить, а я тобі свої віддам. Вони ще гарні, мало ношені.

      – А тато дозволить?

      – Дозволить! Я його вмовлю. Тепер не будеш казати, що мені заздриш?

      – Ні. Як добре, бо мої геть продірявилися. Їх можна буде полатати та віддати доношувати молодшій сестричці, – заговорила швидко та збуджено Ганнуся. – Ой! Що ж це я все про себе?! Хотіла про Андрійка запитати. Все бігаєш до нього на таємні побачення?

      – Так. Ой, не знаю, чим це скінчиться, – засумувала Варя. – Чує моє серце біду.

      – Яка

2

Цифра у гасових лампах позначає ширину ґнота й вимірюється у лініях (1/12 дюйма), що вказують на потужність лампи.