Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско. Шодерло де Лакло

б мого, якби я не удався до цього способу звернути на нього її увагу. При цьому я виграв те, що дістав можливість удосталь намилуватись її чарівним личком, яке ще погарнішало завдяки дії сліз. Я так розгарячився й так мало володів собою, що ледве не піддався спокусі скористатися цією хвилиною.

      Яка ж велика наша слабкість, яка сильна влада обставин, якщо навіть я, забувши про свої задуми, ризикував тим, що передчасна перемога могла відняти у мене привабливість тривалої боротьби з нею й усі подробиці її тяжкої поразки, якщо в пориві юначого бажання я мало не прирік переможця пані де Турвель на те, що плодом його зусиль виявилася б тільки жалюгідна перевага володіння ще однією жінкою! Так, вона мусить здатись, але нехай побореться, нехай у неї не вистачить сил для перемоги, але виявиться досить для опору, нехай вона зазнає всієї повноти відчуття власної слабкості й вимушена буде визнати свою поразку. Надамо жалюгідному браконьєрові можливість убити із засідки оленя, якого він підстеріг: справжній мисливець має загнати дичину. Оце вже гідний замисел, хіба не так? Але, можливо, зараз я жалкував би, що не здійснив його, якби випадок не допоміг моїй передбачливості.

      Ми почули шум: хтось ішов до вітальні. Пані де Турвель злякалася, швидко підхопилася, взяла один зі свічників і вийшла. Перешкодити їй було неможливо. Виявилося, що це був слуга. Переконавшись у цьому, я рушив за нею. Не встиг я зробити декілька кроків, як почув, що, або впізнавши їх, або піддавшись неясному відчуттю страху, вона побігла швидше і не ввійшла, а скоріше влетіла до своєї кімнати, зачинивши за собою двері. Я підійшов до дверей, але вони були замкнені на ключ. Стукати я, певна річ, не став: це дало б їй можливість без зусиль чинити опір. Мені спало на думку спробувати побачити її через замкову щілину, і я дійсно побачив цю чарівливу жінку – вона стояла навколішках, уся в сльозах, і гаряче молилася. До якого Бога осмілювалася вона волати? Чи є Бог такий могутній, щоб опиратися любові? Марно удається вона тепер до допомоги ззовні: нині тільки я владний над її долею.

      Вважаючи, що для одного дня мною цілком достатньо зроблено, я теж пішов до своєї кімнати і сів писати вам. Я сподівався побачити її за вечерею, але вона звеліла передати, що погано почувається, і лягла. Пані де Розмонд хотіла піднятися до неї в кімнату, але підступна хвора послалася на головний біль, при якому їй просто неможливо кого б то не було бачити. Ви, звичайно, розумієте, що після вечері ми сиділи недовго, і що у мене теж розболілася голова. Пішовши до себе, я написав їй довгого листа, скаржачись на її суворість, і ліг спати, вирішивши передати його сьогодні вранці. З дати цього листа ви легко можете зробити висновок, що спав я погано. Рано вставши, я перечитав свого листа і відразу ж помітив, що погано володів собою, виявивши в нім більше запалу, ніж любові, і більше досади, ніж смутку. Треба буде його переробити, але в спокійнішому стані. Бачу, що вже світає, і сподіваюся, що вранішня прохолода допоможе мені заснути. Зараз я знову ляжу і, хоч яка