Завдання Героїв. Морган Райс

свою перемогу.

      Тор хотів здатися. Цей хлопець був кремезний, боротися з ним було марно. І він не хотів зазнати ще більшої поразки. Але щось всередині спонукало його не відступати. Він не міг програти. Тільки не перед усіма цими людьми.

      Не здавайся. Піднімайся. Вставай!

      Якимось чином Тору вдалося зібратися з силами. Застогнавши, він перевернувся і став рачки, після чого повільно підвівся на ноги. Він повернувся обличчям до новобранця. З його рани текла кров, очі опухли, йому важко було бачити, складно було дихати, але він підняв свої кулаки.

      Здоровань обернувся і витріщився на Тора. Він з подивом похитав головою.

      “Тобі слід було б залишитися лежати, хлопчику”, – пригрозив він, знову наближаючись до Тора.

      “ДОСИТЬ!” – пролунав голос. – “Елден, назад!”

      Зненацька з’явився лицар і став між ними. Він витягнув вперед руку, не дозволяючи Елдену підійти ближче до Тора. Натовп стих, коли всі новобранці побачили лицаря. Було зрозуміло, що до цієї людини слід ставитися з повагою.

      Тор підняв очі і з трепетом подивився на лицаря. Йому було трохи за двадцять – високий, широкоплечий, з квадратною щелепою, з каштановим доглянутим волоссям. Він відразу ж сподобався Тору. Його першокласні обладунки, кольчуга з полірованого срібла, були прикрашені королівськими атрибутами: соколом – емблемою роду Маꥳлів. В горлі у Тора пересохло – він стояв перед членом королівської родини. Він не вірив своїм очам.

      “Поясніть, юначе”, – звернувся він до Тора. – “Чому Ви увірвалися на нашу арену без запрошення?”

      Тор не встиг відповісти, як раптом прибігли три члени королівської варти. Головний охоронець став, важко дихаючи, і вказав на Тора.

      “Він не підкорився нашим наказам!” – закричав він. – “Я збираюся закувати його в кайдани й кинути до королівської темниці!”

      “Але ж я не зробив нічого поганого!” – запротестував Тор.

      “Невже?” – обурився охоронець. – “А як щодо того, що ти проник у власність Короля без запрошення?”

      “Я всього лише хотів отримати шанс!” – крикнув Тор, обернувшись і благаючи лицаря, члена королівської сім’ї, який стояв перед ним. – “Я лише хотів отримати шанс, щоб вступити в Легіон!”

      “Цей тренувальний майданчик тільки для запрошених, юначе”, – почувся хрипкий голос.

      У коло зайшов воїн років п’ятдесяти, широкий і кремезний, з лисою головою, з короткою бородою і зі шрамом на носі. Він виглядав так, наче все своє життя був професійним солдатом – це було видно і за відзнаками на його обладунках, золотій шпильці на грудях. Він був схожий на командувача. Серце Тора прискорено забилося при його появі. Це був генерал.

      “Мене не запросили, сер”, – сказав Тор. – “Це правда. Але все своє життя я мріяв бути тут. Все, чого я хочу – це шанс показати вам, що я вмію. Я нічим не гірше всіх цих новобранців. Дайте мені всього один шанс, щоб довести це. Будь ласка. Я завжди мріяв про вступ