Завдання Героїв. Морган Райс

долею. Будь ласка, нехай це не бентежить вас”.

      Маꥳлу стало боляче від його відповіді. Він відчував, яким справжнім той був, і бажав назвати його спадкоємцем.

      “Залишилось четверо з вас. Ріс, ти прекрасний хлопець, кращий з тих, що я коли-небудь бачив. Але ти замолодий, щоб брати участь у цьому обговоренні”.

      “Я чекав на це, Батьку”, – відповів Ріс, вклонившись.

      “Годфрі, ти один з моїх законних синів, одначе ти вирішив змарнувати свої дні у брудному генделику. Тобі були надані усі привілеї життя, і ти відкинув їх усі. Якщо в мене і є розчарування у цьому житті – то це ти”.

      Годфрі скривився, відчуваючи незручність.

      “Ну, тоді, я думаю, я зробив тут все, що від мене вимагалось, і можу знов піти у пивну. Чи не так, Батьку?”

      Годфрі швидко та глузливо поклонився та розвернувся, щоб піти.

      “Назад!” – відрізав Маꥳл. – “НЕГАЙНО!”

      Годфрі продовжував йти, ігноруючи батька. Він пройшов через кімнату та відчинив двері. Там стояли двоє стражів.

      Маꥳл кипів від люті, коли стражі запитливо поглянули на нього.

      Але Годфрі не чекав, він відштовхнув їх і вийшов у відкриту залу.

      “Затримайти його!” – прокричав Маꥳл. – “І тримайте його подалі від погляду Королеви. Я не хочу, щоб його мати засмучувалась від його вигляду у день весілля своєї доньки”.

      “Так, мій сер”, – відповіли вони, закриваючи двері, і поспішили наздоганяти його.

      Маꥳл сидів з червоним обличчям, важко дихаючи, намагаючись заспокоїтися. У тисячний раз він запитував, що ж він такого зробив, чим заслужив таку дитину.

      Він знов подивився на дітей, що залишились. Вони, четверо, подивились на нього, очікуючи у рясній тиші. Маꥳл зробив глибокий вдих, намагаючись сконцентруватися.

      “Залишилося двоє з вас”, – продовжив він. – “І з цих двох я обрав наступника”.

      Маꥳл повернувся до своєї доньки.

      “Гвендолін, це будеш ти”.

      У кімнаті здійнявся гомін. Усі його діти були шоковані, насамперед Гвендолін.

      “Ви все правильно сказали, Батьку?” – спитав Гарет. – “Ви сказали Гвендолін?”

      “Батьку, це велика честь для мене”, – сказала Гвендолін. – “Але я не можу прийняти це. Я жінка”.

      “Справді, жінка ніколи ще не сиділа на троні Маꥳлів. Але я вирішив, що настав час змінити традицію. Гвендолін, в тебе найкращі розум та дух, які я коли-небудь зустрічав у молодої жінки. Так, ти молода, але, дасть Бог, я не помру найближчим часом. І коли прийде час, ти будеш достатньо мудрою, щоб правити. Королівство буде твоє”.

      “Але Батьку!” – закричав Гарет зі збілілим обличчям. – “Я найстарший законний син! Завжди, протягом усієї історії Маꥳлів, правління переходило до найстаршого сина!”

      “Я Король”, – похмуро відповів Маꥳ렖 “І я диктую традицію”.

      “Але це не чесно!” – благав Гарет нюнявим голосом. – “Я маю бути Королем. Не моя сестра. Не жінка!”

      “Притримай