Володимир Сосюра. І. А. Коляда

потім розчарувався в ній, бо вона була дуже легковажна, легкодумна і зрадлива. Бабуся служила в батька невдалої нареченої мого діда економкою і чудесно знала французьку мову. Бабуся моя була теж, як і мама, смуглява. Я схожий на мамку, татка і на себе…

      Батько моєї матері, мій дід Дмитро Данилович Локотош, був міщанином города Луганська і мав водяного млина, якого пропив. Його дід був багатий серб, а прадід – полковник сербської армії, що за російсько-турецької війни перейшла на бік росіян, і загинув у боях проти турок. Разом з ним загинули документи про його дворянство, і його вдову з сином записали в міщани города Луганська. У діда було два брати. Після смерті мого прадіда вони ділили землю і взагалі спадщину. Дід мій був дуже балакучий, натхненний і все мені розповідав про Гарібальді і взагалі всякі інтересні романи. Він розповідав так натхненно, що у мене од захвату серце сіяло, як сонце, і я не міг його наслухатись. Він одружився з дочкою колишнього священика, що одмовився од сану («Не хочу дурить народ»), мого прадіда, Майбороди, що при переході в духовне звання змінив прізвище на Костянтинів. Мій прадід був дрібний український шляхтич, нащадок одного з ватажків і організаторів Запорозької Січі, Майбороди. Мій прадід Микола Костянтинів закохався в красуню єврейку Розу із купецької родини Старикових у городі Катеринославі. Мати Рози співчувала любові прадіда і Рози, а батько її і його родичі були гостро проти. Тоді прадід із Розою однієї осінньої ночі втекли. За містом їх наздогнав батько з родичами, і прадіда так побили, що в нього зіскочила нижня щелепа вбік. Вони думали, що він убитий, і кинули його в ярок. Була пізня осінь. Прадід всю ніч лежав у ярку, а вранці його побачили селяни, що їхали до міста на базар, і витягли з ярка. Два місяці хворав мій прадід, а коли він одужав, то знов украв Розу. І Роза стала Надією…»

      «Бабуся моя по матері, Ольга, – напівєврейка і напівукраїнка, – була дуже вразлива і все брала близько до серця. Вона дуже любила мою маму…»

      Мати Антоніна Дмитрівна (із Кам’яного Броду), за походженням сербка, в юності працювала на Луганському патронному заводі. До неї залицялися сини заможних луганчан, а вона закохалася у свого Миколу, народила восьмеро дітлахів: трьох хлопчиків і п’ятьох дівчаток. «Мати за походженням була (чоловіча лінія) сербіянка, хоча прізвище мала Локотош, що угорською мовою означає – «слюсар». Мабуть, у матері була й угорська кров. По жіночій лінії вона була єврейка та українка».

      Мати в юності відзначалася особливою красою. Жінкою неабиякої вроди змальовує її Сосюра у романі «Третя Рота». Остання іскра замилування маминою красою малої дитини звучить у поезії В. Сосюри «Сади осипалися милі», написаній в 1962 р. після смерті матері:

      Стискає серце тихим болем,

      простори я очима п’ю,

      і мов лечу над чистим полем

      я у Донеччину мою.

      Закрив там карі очі неньки,

      коси холодної розмах…

      І мчу я хлопчиком маленьким

      на дерев’яних ковзанах.

      Неогороженая хата,

      холодні