Відомий художник і теоретик живопису, по праву і за походженням – художник української землі, приналежністю до якої він пишався, і саме від неї взяв увесь свій талант і самобутність. Один із лідерів авангардистської течії початку XX століття, засновник і гуру супрематизму, він був співзвучний часові, своїми роботами кидаючи виклик старому, замість віджилого пропонуючи нове, комбінуючи сміливу яскравість контрастних фарб і просту геометрію форм свого «абстрактного» бачення навколишнього світу. Феномен Казимира Малевича у тому, що його інтуїтивні мистецькі пошуки та теоретичні узагальнення стали тим всепланетарним пророцтвом, яке визначає інтелектуальні творчі здобутки й наукові відкриття XXI ст…
Видатний піаніст, хоровий диригент, композитор Микола Лисенко (1842–1912) здобув блискучу освіту – закінчив природознавчий факультет Київського університету, потім захистив кандидатську дисертацію з біології, і йому пророкували блискучу кар’єру вченого. Але він обрав собі інший шлях, пов’язавши своє життя з музикою. Після навчання в Лейпцизькій консерваторії (клас фортепіано) Лисенко став піаністом-віртуозом. Він вчився у Римського-Корсакова в Петербурзькій консерваторії, однак усе своє життя присвятив пропагуванню саме української музики. Інтереси Миколи Віталійовича були різнобічними: він створив Товариство любителів музики і співу, працював у Південно-Західному відділенні Російського географічного товариства, робив обробки народних пісень, написав 10 опер, вокальних творів, сонат, рапсодій, сюїт, полонезів, ноктюрнів… А ще він володів неабияким літературним талантом – одним із перших інтерпретував «Кобзаря» Шевченка, написав кілька фольклорних праць і взагалі був людиною високої ерудиції, енциклопедистом і багатогранно обдарованою особистістю. Так що Миколу Лисенка цілком справедливо називають гетьманом української музики.
Видатний український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, академік АН України понад 50 років працював у літературі і залишив нам велику спадщину. «Поет – це людина, що палко любить слово, як найгострішу зброю», – говорив Рильський, і він дійсно був «володарем слів ясних і мудрих». Його поезії сповнені щирістю, відвертістю, пронизані мотивами любові до усього сущого. «Читачу! Поглянь, усміхнись: я твій, я не вмер, я живий!» – ці слова спадають на думку, коли читаєш безсмертні вірші Максима Тадейовича Рильського.
Доля видатного українського лірика, лауреата Шевченківської премії 1963 року Володимира Сосюри тісно пов’язана з подіями Жовтневої революції і громадянської війни в Україні, громадським та літературним життям 20 – 50-х років ХХ століття. Його творчий шлях був драматичним. Якщо першим збіркам Сосюри притаманна романтика боротьби й кохання, то пізніше він відчуває внутрішнє роздвоєння («комунар і націоналіст»), неможливість поєднати відданість революції з почуттям національного обов'язку. У 1951 році за вірш «Любіть Україну» поета звинуватили у «буржуазному націоналізмі», перестали друкувати його твори. І сьогодні яскрава щира поезія В. Сосюри має багато шанувальників, як і раніше, вона чарує своєю задушевністю, теплотою і правдивістю почуттів.
Впродовж багатьох років ім'я Пилипа Орлика таврувалось як зрадника українського народу і пов'язувалось із постаттю І. Мазепи. В офіційній дореволюційній та радянській історичній літературі його згадували дуже мало. Ставши гетьманом, уклав зі старшиною і представниками запорожців угоду, яка дістала назву «Пакти і конституція прав і вольностей Запорозького Війська», яку пізніше називали «Конституція Пилипа Орлика» та «Бендерська Конституція». Документ складався зі вступу й 16 статей, у яких проголошувалася незалежність України від Московії та Речі Посполитої. Проголосивши Україну фактично незалежною республікою, «Конституція Пилипа Орлика» стала найвищим досягненням тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й у Європі.
Іван Сірко (1605 (1610) – 1680) – один з найвидатніших політичних діячів і полководців України. Своєю ініціативою, енергією і воєнною вдачею Сірко здобув на Запоріжжі небувалу шану. Вісім разів Запорозька Січ обирала його кошовим отаманом. Відчайдушно, із усім козацьким заповзяттям протистояв він татарсько-турецьким нападам, що загрожували геноцидом українському народові. Узявши участь у 55 битвах, Сірко майже завжди виходив із них переможцем, що й уславило його серед нащадків навіки. Саме з його ім'ям пов'язують появу знаменитого листа запорожців турецькому султану.
Український письменник і громадський діяч. Однією з головних тем його творчості 90-х років було тяжке становище малоземельного селянина («П'ятизлотник», 1892; «Ціпов'яз», 1893; «Дорогою ціною», 1901). М. Коцюбинського називають також поетом краси людини і природи. Таке визначення зумовлене його вишуканою здатністю художньо проникати в глибини зображуваного. Михайло Коцюбинський (1864—1913) був і залишається одним з найоригінальніших українських прозаїків. Блискучий новеліст, він серед перших в українській літературі усвідомив потребу її реформаторства в напрямі модерної європейської прози. Саме Коцюбинського Панас Мирний назвав «великим майстром рідного слова», що, як «будівничий, виводив свої мистецькі твори, повні великого художнього смаку, глибокої задуми і безмірно широкої любові до людей»…
Останній гетьман Лівобережної України. Його діяльність співпадала із настроями імператриці Єлизавети, і відбувалася у фарватері політики Петербурга, однак при цьому відчутно зменшився тиск на український традиційний устрій самоуправління, хоча й навіть не порушувалося питання про можливість відносин з іншими державами або власну фінансову систему.
Не зі своєї волі став гетьманом, але ставши на чолі пошматованої, колись великої, а на той час позбавленої державності країни, на чолі враженого розбратом народу, Скоропадський намагався зробити неможливе, аби якось урятувати цей народ від остаточного винищення і зберегти його від цілковитого приниження.
Богдан Хмельницький був не першим, хто розпочав боротьбу за свободу України. Але саме йому вдалося створити боєздатну армію, сформувати систему гетьманської влади і почати розбудовувати державу. Завдяки діяльності Хмельницького майже все українство, незважаючи на станові інтереси, виступило єдиною як ніколи силою в боротьбі за національне визволення. І хоча Великому Гетьманові не все вдалося зробити для збереження державності, його діяльність не тільки визначила долю самої України, а й відчутно вплинула на тогочасне європейське політичне життя.