Епоха слави і надії. Євгеній Павлович Литвак

менше доби.

      – Я розумію, – кивнула Ганна. – Викличеш таксі?

      Таксі не змусило себе довго чекати, час був пізній і на дорозі не було заторів. Влаштувавшись в салоні автомобіля, Ніколас підключився до прямого ефіру:

      – Банда! Я не історик, не академік і не архітектор. Я просто блогер, гість цього міста, який, дивлячись на будови Пітера, не вірить офіційним казкам істориків. Мені вже набили оскомину небилиці екскурсоводів, що читають по одному папірцю. Вони твердять, що одного разу на болото прийшов Цар і саме він перетворив його в Північну Пальмиру. Але коли їм кажеш, що місто існувало задовго до Петра Першого, вони губляться, і продовжують вводити в оману мільйони туристів, втираючи їм брехливу історію про великих рвсів.

      Ніби одному з найкрасивіших міст у світі, якихось там жалюгідних триста років. А насправді воно стоїть на землі тисячоліття, подібно до старогрецького міста Дельфи. Від нас намагаються приховати щось дуже важливе, нам нахабно брешуть все життя. Спотворено абсолютно все, – Ніколас переклав телефон в іншу руку. – І сьогодні я вирішив дати ще один шанс міському гідові. Він з нашої Банди, і погодився провести екскурсію по закритому на ніч Ісаакіївському собору.

      "Председатель", як він себе називає, впевнений, що якщо таємниця еліксиру безсмертя і схована в Петербурзі, то саме в цьому соборі. Послухаємо, що він нам розкаже? – Ніколас вийшов з машини, подав Ганні руку.

      – Ніколас, Ганна, – привітав їх біля входу в собор екскурсовод.

      – Пан «Председатель»? – Перепитав Ніколас.

      – Так, – кивнув той. – Якщо ви не проти, я б хотів залишитися інкогніто. Ходімо?

      Ледь вони опинилися всередині, Ніколас, не втримавшись, закинув голову вгору, вражений розмахом і пишністю собору. Ганна здивовано ахнула.

      – Бажаєте, я розповім трохи з історії?

      – А ви не проти зйомки? – Ніколас помахав мобільним.

      Погодившись на ефір, «Председатель» заговорив:

      – В 1930 -ті роки пройшла чутка, що американці, захопившись красою Ісаакіївського собору, чимось він нагадує їм Капітолій, запропонували радянському уряду викупити його. За легендою, храм повинні були розібрати і по частинах на судах переправити в США, а вже там зібрати наново. В якості плати за безцінний архітектурний об'єкт американці нібито пропонували заасфальтувати всі бруківки Ленінграда, яких на той час було немало.

      Що ж, як ви бачите, Ісаакіївський собор і понині стоїть на своєму місці, – екскурсовод обвів рукою простір навкруги. – Угода зірвалася. Проте приводи для появи цієї легенди були небезпідставні. Як відомо, на початку тридцятих на фоні індустріалізації і колективізації, країну охопив страшний голод, що забрав життя, за різними оцінками, від двох до восьми мільйонів людей. Поки селяни помирали від голоду, експорт хліба збільшувався. З чуток, за кордон продавалися і музейні цінності – картини, ікони, антикваріат.

      Це все, плюс нелюбов радянських громадян до Заходу, і породили чутки про продаж собору. Мовляв, таким чином, американці бажали скористатися скрутним становищем