Ліана-майбутня цариця Океанії. Галина Василівна Максимчук-Атаманюк

документи, тепер дівчинка по документах – донька Одарки.

      Недавно подзвонив Біл і сказав, що він скучає за Одаркою, і щоб вона поверталася додому, два роки розлуки для нього виявилися тяжким випробуванням. Сказав, що знає, що в них є дочка і дуже хоче бачити їх обох. Одарка не сказала йому, що це не їхня донечка, вона вирішила, що хай він думає, що це їхня дочка, так буде краще. Біл довго говорив, вмовляв її повернутися до нього та Одарка ніяк не наважувалась.

      Сказав, що зміниться заради дочки і своєї коханої дружини, покине своє бандитське життя…

      І все-таки, через якийсь час Одарка з Ліаною замкнули свій дім біля пляжу і переїхали до Біла. Жінка повірила словам свого чоловіка.

      Але не так сталося, як гадалося. Роки минали, Ліана підростала і з маленької дівчинки перетворилася в прекрасну панночку.

      Розділ ІІ

      На Землі.

      Ліана бігла вулицею, розштовхуючи людей, які йшли на зустріч, а за нею гналися двоє поліцейських. Бігти мішав важкий рюкзак набитий коштовностями, але дівчина з усіх сил рвалася вперед. Ще трішки до того рогу за 300 метрів, а там стоїть її авто, ще трішки, ще трішечки, а поліцейський вже майже дихав в потилицю, здавалося, що ось зараз все закінчиться і її схоплять. Ні, тільки не в'язниця, Ліана дуже не хотіла туди потрапити, і вона чимдуж рвонула вперед і ось уже її машина. Вона швидко вскочила в авто, і натиснула на газ, на щастя, машина завелася і Ліана поїхала по автостраді, сміючись і кричачи від почуття щастя і радості, які її переповнювали. Вдалося, вона багата…

      Захекавшись поліцейські зупинилися і розсерджено поглядали на авто, яке вже було далеченько, один з них намагався розгледіти номер і марку машини, але марно, надто далеко від'їхало авто. Поглянувши один на одного, без слів, вони пішли до свого автомобіля.

      А тим часом в домі грубого Біла зчинився справжній переполох, а тому, що вставши рано, грубий Біл пішов до свого сейфу, поглянути на коштовності, так він робив щоранку, ось уже десять років – це був для нього своєрідний ритуал. Він не міг почати день не доторкнувшись до свого скарбу, не відчувши його приємної прохолоди, не побачивши блиску діамантів, рубінів, золотих і платинових коштовностей.

      Його дружина так йому й казала:

      – 

      Нормальні люди зранку каву п'ють, а ти до свого сейфу біжиш!

      Та Біл не звертав уваги на її слова і кожного ранку приходив до свого сейфу, відмикав його і насолоджувався дотиком і спогляданням свого скарбу – це були найпрекрасніші моменти для нього.

      Але цього разу все змінилося, цей ранок став кошмаром на яву, який кожної ночі його мучив, а тепер все відбувається на справді, грубий Біл відкрив свій сейф, а там порожньо… Холодний піт виступив у Біла на його лисині,затряслися губи і руки, він щинив такий лемент, що навіть його товста дружина зі страху перевернулася з ліжка, а вона спить міцним сном, здавалося, навіть пушки її не розбудять, та крик чоловіка скинув її з теплого м'якого ліжечка. Зла і незадоволена, вона почала надягати халат, одночасно товстою ногою пробуючи попасти в другий тапок, який все більше її