Україна, 1933 рік. Голодомор. Шлях української сім’ї. Свідчення очевидців. Анна-Мария Наумьяк

прапора і отримав його в самому Кремлі.

      «Містер К» – як його називали західні медіа в 1960-ті роки – тривалий час сприймався як хороша людина, трішки грубуватий, але й такий, що викликав почуття симпатії через те, що на XX з’їзді компартії Радянського Союзу в лютому 1956 року він викрив «злочини Сталіна». Однак із розкритих у Москві архівів перед нами постає зовсім інша фігура, заплямована українською кров’ю – адже він посилив «Великий терор» 1938 року, але також і польською кров’ю, коли в період від вересня 1939 року до червня 1941 року східна частина Польщі була анексована і «совєтизована» Радянським Союзом внаслідок підписання германо-радянських пактів у серпні й вересні 1939 року[5]. Зокрема, за три дні до того як Політбюро видало наказ про знищення польських офіцерів, Хрущов телеграмою просив у Сталіна дозвіл на висилку в радянський ГУЛАГ сімей «ворогів народу, а саме понад 60 тисяч людей, переважно жінок і дітей[6]. І саме Хрущов був усемогутнім хазяїном України під час голоду 1947 року, який забрав життя близько 700 тисяч людей.

      На XX з’їзді КПРС Хрущов показав себе не менш аморальним і не менш цинічним, ніж його поплічники з Політбюро. Вони разом готували знамениту «Секретну доповідь», у якій поклали на Сталіна всю відповідальність за злочини – та й то, лише за кілька злочинів щодо комуністичних вождів, звільнивши самих себе від будь-якої провини, хоча всі вони були замішані в масових злочинах. Єдиного разу, коли він фактично згадав про них, маючи на увазі депортацію народів Кавказу 1944 року, перший секретар торкнувся питання України: «Українці уникнули цієї долі (депортації всього населення) тільки тому, що їх було надто багато, і не було куди їх депортувати. А інакше вони б теж були виселені»[7]. Судячи зі стенографічного звіту, це жахливе зізнання було зустрінуте «сміхом і пожвавленням у залі»! Дуже показова реакція тоталітарного менталітету й свідчення абсолютного цинізму всього цього радянського керівництва. Можна навіть припустити, що цей сміх був спричинений тим, що кожний знав про роль Хрущова у терорі проти України. На кожного циніка знайдуться ще більші циніки.

      Насправді «Секретна доповідь» була лише операцією радянського керівництва, щоб нав’язати всій комуністичній системі – і тим самим світовій громадськості – свою власну амністію і викреслити з пам’яті комуністичні злочини. З цієї причини великий український голод 1932–1933 рр. був абсолютно забороненою темою в СРСР і в інших компартіях і сплив на поверхню як один зі страшних злочинів сталінського режиму тільки зовсім нещодавно, завдяки відкриттю архівів та появі численних свідчень.

      У цьому контексті книжка Анни-Марії та Пилипа Наум’яків набуває всього свого смислу й масштабності. Хіба ж не дивовижно, що двоє молодих французів українського походження за батьком, на перший погляд цілком далекі від цієї історії, віднаходять потроху своє коріння, яке занурює їх у страшну трагедію, в якій втратила життя майже вся їхня родина?

5

Див.: William Taubmann, Khrushschev. e man and his era, New York/Londres, Norton & Cie, 2003, 876 p.

6

Див.: Victor Zaslavski, Le Massacre de Katyn. Crime et mensonge, Paris, Éditions du Rocher, 2003, p. 41 et pp. 120–128.

7

Див.: Stéphane Courtois, «Le “Rapport secret” de Khrouchtchev: la fracture du système communiste», Communisme, № 88–89, 2006, pp. 47–60, ici p. 50.