Самсон і Надія. Андрей Курков

крикнув щось про оплату за транспорт. Вийшов на його крик той самий чоловік у куртці, дав візникові в руку папірець розміром з «керенку», але не гроші. Той покрутив його перед очима, подивився запитливо на представника міліцейської установи, очима матюкнувсь і махнув рукою.

      Провівши порожню підводу поглядом, осмілів Самсон настільки, що сам до порога установи підійшов і всередину ступив.

      – Куди? – суворо запитав червоноармієць, який стояв одразу за дверима, тримаючи правою рукою за ствол гвинтівку, уперту прикладом у підлогу.

      – Тут щойно мій стіл занесли, – спробував пояснити Самсон. – А куди далі, я не побачив.

      – Стіл туди занесли, – кивнув червоноармієць на дерев’яні сходи з красивими червоними поручнями.

      – Можна? – запитав Самсон.

      – Ага, – відповів черговий червоноармієць, шанобливо глянувши на перебинтовану голову візитера.

      Він вибіг по сходах і зіткнувся нагорі віч-на-віч із чоловіком у старому зеленому френчі та в синіх формених штанях. І френч, і штани були від різних уніформ, тому скласти їх воєдино в думках Самсону не вдалося, а під роздратованим утомленим поглядом цього чоловіка й поготів часу на це не залишалося.

      – Що вам тут? – запитав із хрипотою чоловік.

      Коротко, але плутано пояснив йому Самсон мету візиту, а також на ходу пригадав отриману «вказівку» про реквізицію зайвих меблів, де докладно описувалося, що один письмовий стіл на сім’ю не є зайвим, а також повідомлялося, що в обмін на вилучені меблі видавався документ. Документа ж йому теж ніякого не дали, а стіл реквізували явно за скаргою двох постояльців, яким цей предмет меблів спати заважав.

      Вислухавши візитера, поманив його чоловік до кімнати й показав на знайомий стіл, у якого дійсно шухляди опломбовано було мастиковими печатками.

      – Він? – уточнив чоловік.

      – Він! – кивнув Самсон.

      – Ну так сідайте й пишіть реляцію в деталях про всю подію! – сказав чоловік. І сам же приніс два аркуші паперу й товстий, незаструганий олівець.

      Слово, вжите відносно до необхідного паперу, викликало повагу й довіру. У Самсона промайнула навіть надія на позитивний результат цієї справи.

      Він посунув до столу з кута порожньої кімнати самотній стілець, сів, подивився критично на стелю, звідки ледь світила тьмяна лампа.

      Чоловік мовчки приніс з іншого приміщення настільну лампу, увімкнув.

      Тут уже нічого не залишалося Самсону, крім як реляцію писати.

      – Спочатку про себе напишіть, прізвище, короткі біографічні відомості та адресу! – підказав чоловік.

      Виклався в документі Самсон по повній. Не забув і про смерть батька згадати, думаючи, що це також характеризує його самого з позитивного боку, тому що жертва рідко буває негативним життєвим персонажем.

      Отримав у руки чоловік через недовгий час два списані акуратним почерком аркуші.

      – Ви тепер додому повертайтеся! – зітхнувши, сказав він. – Я вранці