Двері в день. Міс Адрієна. Ґео (Георгій) Шкурупій

та ятками, чоловік у синьому костюмі підійшов до крамниці з трунами. Коли йому впала в очі вивіска, він чомусь пригадав слово якогось агітатора, що виступав в установі, де цей чоловік раніше працював. Він сказав: буржуазний світ нагадує труну, зверху оздоба, позолота й блиск, а в середині тлінь. Ї потім далі чоловік уже додав од себе: кожна людина зміщує в собі ввесь буржуазний світ, його устрій та психологію.

      І потім уже, коли входив до крамниці, прошепотів: людина мусить вмерти і родитися наново.

      Чоловік у синьому костюмі зайшов до крамниці й зіперся на рундук. Обидва теслярі глянули на нього і продовжували стругати дошки.

      Чоловік поглянув на полиці і побачив з десяток трун різних кольорів і розмірів. Деякі з них були посріблені, другі з розетками та візерунками, інші пофарбовані простою фарбою, коричневі або чорні. Він на хвилину задумався. Він вирішував складне завдання: в якій труні, наприклад, він поховав би самого себе. Чи в цій срібній з хрестом і розетками, чи в такій простій, що лежить на верхній полиці і нагадує швидше скриньку на крокет, ніж постійне сховище для людського тіла, Було помітно; що чоловік вагався.

      Один з теслярів, кинувши струганка й витерши об свій подертий одяг руки, підійшов до рундука.

      – Ви, молодий чоловік, не сумуйте, я бачу, що у вас померла дитина! – З цими словами він стягнув з полиці маленьку труну, що дуже нагадувала своєю оздобою коробку з-під цукерок. – Ви не сумуйте, в такій труні навіть принца поховати не шкода. Ви подивіться, яка робота, помацайте, яке дерево, це справжній дуб. Ви не подумайте, що це теперішньої совєцької роботи, це робота царська. Ще до революції місцевий городський голова поховав у такій труні свого єдиного сина. Оздобу виписувано з-за кордону. Це реклямна труна, яка лежала ввесь час на вітрині, але ми її звідти забрали. Для такої труни і вмерти приємно.

      – Ти покажи товаришеві оту труну, що на середній полиці, товариш, мабуть, од організації, – сказав другий тесляр і знову зашкрябав своїм струганком.

      Нова труна була довга й пофарбована в червоний колір.

      – Оце труна, – сказав перший тесляр, – в якій можна поховать навіть міністра. Правда, для міністра вона кольором не вийшла, але дерево в ній багатюще. Коли ще до неї катафалька, музик, прапорів, вийде незабутній краєвид…

      Чоловік у синьому костюмі посміхнувся, він тепер розв’язав своє завдання. Ці двоє балакучих, муругих лише на вигляд, теслярів, порадять йому, яку слід вибрати труну.

      Коли перший тесляр помітив посмішку на обличчі покупця, він швидко сховав обидві труни і витяг з-під рундука нову труну величезних розмірів. Коли б знову був потоп і Ноєві довелося б купувати собі ковчег, він неодмінно купив би собі цю труну, в якій би, безперечно, вмістився з своєю родиною та чистими й нечистими звірами.

      Тесляр, витягши й поставивши труну на рундук, широко до вух посміхнувся й витер рукавом піт з чола.

      – Ваша теща, молодий чоловік, дякуватиме вам і нам на тому світі за таку труну. Ваша жінка перестане плакати і не вимагатиме