Жак-фаталіст і його пан. Дени Дидро

покинути нас?

      – Так, паніматко.

      – І хочете зректися обітниці?

      – Так, паніматко.

      – Хіба ви не добровільно дали її?

      – Ні, паніматко.

      – Що ж вас примусило?

      – Все.

      – Батько?

      – Так.

      – Мати?

      – Так само.

      – Чому ж ви не заявили про це біля підніжжя олтаря?

      – Я так себе почувала, що й не пам'ятаю, чи була при тому.

      – Що ви кажете!

      – Правду кажу.

      – Як! Хіба ви не чули, коли священик запитав вас: сестро Сюзанно Сімонен, чи даєте ви Богові обітницю покори, чесноті й бідності?

      – Не пам'ятаю.

      – І ви відповіли тоді – так.

      – Не пам'ятаю.

      – І ви гадаєте, що вам хто-небудь повірить?

      – Повірить чи ні, але правда лишиться правдою.

      – Люба дитино, коли б на такі заяви зважали, подумайте, які були б з того зловживання! Ви зробили нерозважний крок, захопилися почуттям помсти, ваше серце вразили кари, на які ви самі наражалися; ви подумали, що їх досить, щоб зламати обітницю, – помиляєтесь, це неможливо ні перед людьми, ні перед Богом. Згадайте про те, що присягопорушення – це найтяжчий злочин і що ви вже зробили його в серці своєму і хочете довершити його.

      – Я не порушу присяги, бо ні до чого не присягалась.

      – Коли вас і скривдили, то хіба цих кривд не виправлено?

      – Не ці кривди спонукали мене до прийняття рішення.

      – А що ж?

      – Брак покликання, брак волі в моїй обітниці.

      – Коли у вас не було покликання, коли вас змушено, чому ви не сказали мені, коли ще був час?

      – А що б це мені дало?

      – Чому ви не виявили такої твердості, як у тому монастирі?

      – Хіба від нас залежить твердість? Перший раз я була тверда, а другий раз була не в собі.

      – Чому ви не вдалися до юриста? Чому не протестували? У вас було двадцять чотири години, щоб заявити про відмову.

      – Хіба я знала що-небудь про ці формальності? Та якби й знала, то чи спроможна була скористатися з них? Та коли б і була спроможна, то чи змогла б? Хіба ви самі не помітили моєї непритомності? Якщо я візьму вас за свідка, хіба ви заприсягнетесь, що я була при розумі?

      – Заприсягнусь.

      – Тоді ви, паніматко, а не я, будете присягопорушниця.

      – Дитино моя, ви тільки даремно зіб'єте бучу. Схаменіться, заклинаю вас вашими власними інтересами й інтересами монастиря. Такі справи спричиняють скандальні суперечки.

      – То не моя буде провина.

      – Світські люди лихі. Підуть найгірші здогади про ваш розум, серце, звичаї, подумають…

      – Усе, що завгодно.

      – Але скажіть мені щиро – якщо ви потай з чогось незадоволені, з чого б то не було, ми доберемо ради.

      – Я була й буду незадоволена зі свого стану.

      – Невже дух-спокусник, що весь час підступає до нас, жадаючи нас погубити, скористався з надто великої