Жак-фаталіст і його пан. Дени Дидро

була за статут проти деспотизму. Невдовзі я зажила слави бунтівниці, а може, трохи й грала в неї. Раз у раз викликали вікаріїв, пана архієпископа. Я ставала перед ними, боронилася, боронила своїх товаришок, і ні єдиного разу мене не засуджено, така бо розважлива була я у своїх учинках – стосовно обов'язків годі було до мене прискіпатися, я виконувала їх сумлінно. Щодо дрібних пільг, що їх по своїй волі дає чи не дає настоятелька, то я їх і не просила. До приймальні ніколи не виходила, одвідин не мала, бо не знала нікого. Але я спалила волосяницю й викинула канчука, іншим те саме радила, про янсенізм та молінізм і слухати не хотіла ні гарного, ні поганого. Коли питали мене, чи корюся конституції, я відповідала, що корюся церкві; чи визнаю буллу[21] – що визнаю Євангеліє. Прийшли до мене в келію, виявили Старий і Новий Заповіт. Я прохопилась нескромною мовою про близькість декого з фавориток. Настоятелька мала довгі й часті побачення з одним молодим церковником, і я розібрала їх причину й приключку. Я не проминула нічого, що могло викликати страх, ненависть до мене й бажання погубити мене, і в цьому дійшла краю.

      Скаржитись на мене начальникам перестали, але подбали про те, щоб жилося мені тяжко. Заборонили черницям підходити до мене. Невдовзі я лишилась на самоті. Було в мене трохи подруг. Гадаючи, що вони порушують нишком постанову й навідують мене вночі або в заборонені години, бо вдень розмовляти зі мною не можуть, – нас почали вистежувати, застали мене то з одною, то з другою. Із цієї необачності зробили все, що хотіли, і покарали мене за неї жорстоко – присудили мені цілими тижнями вистоювати відправу навколішках, окремо від усіх посеред хору, жити хлібом і водою, сидіти замкненій у келії, виконувати в монастирі найгидкішу роботу. З тими, кого називали моїми спільницями, повелися не краще. Коли вини за мною не було, її мені накидали: давали мені раз у раз несполучні накази й карали за невиконання їх, переставляли години відправи, трапези, зміняли потай від мене весь монастирський розпорядок, і, попри всю свою пильність, я щодня виходила винна й щодня мене карали.

      Мені відваги не бракує, але ніяка відвага не встоїть проти жорстокості, самоти й пересліду. Дійшло до того, що мучити мене стало за гру, то була розвага півсотні душам, що об'єднались проти мене. Годі розповісти всі подробиці їхніх підступів: мені не давали спати, пильнувати, молитися. Одного дня крали в мене щось з одежі, другого – ключі й молитовника; псували замок, заважали щось добре зробити й нівечили те, що я робила добре; накидали мені всякі слова та вчинки, за все складали на мене провину, і життя моє стало нескінченною низкою дійсних чи вигаданих провин і кар. Моє здоров'я не витримувало таких довгих і жорстоких іспитів – я занепадала, журба і смуток змагали мене. Спочатку я шукала сили біля підніжжя олтарів і знаходила її іноді. Я вагалася між покорою і розпачем, то підлягаючи всій суворості своєї долі, то гадаючи ґвалтовно звільнитися від неї. Край саду був глибокий колодязь: скільки разів я до нього ходила, скільки разів заглядала в нього! Поруч

21

…чи визнаю буллу… – Мається на увазі булла папи Клімента XI «Unigentius» (1713), видана на вимогу ордену єзуїтів. Булла засуджувала янсеністів як єретиків і прокламувала верховенство церкви над державою. Вона розколола Францію на два ворожих табори.