Я від Яники. Яника Мерило

гномиків пройшов і настав період «Шансу» – настільної гри, яку тато намалював, друкував у Пітері і продавав у Росії та Естонії. Настала епоха молодої республіки з безготівковими коштами й першими Nintendo. Пам’ятаю, як в ЦУМі за продані татові ігри давали талони, на суму яких я могла вибрати чимало усілякого дивного товару.

      І саме гра Nintendo, куплена за «Шанси», зіграла важливу роль у моєму найприбутковішому бізнесі. Коли тато черговий раз поїхав до Пітера, він залишив у коридорі ключі від підвалу, що виявилося фатальною помилкою. Юна завзята душа потрапила до підвалу і виявила сотні ігор у великих стосиках. І народилася чудова ідея монетизації.

      Товар є – потрібен канал збуту. Школа. Добре, якщо є канал збуту, потрібен маркетинг. Шкільне радіо. Хто має доступ до шкільного радіо? Правильно – керівник бібліотеки. І як його мотивувати? Взяти в долю. Ще потрібна логістика. Завдяки Nintendo це теж можна вирішити.

      Ось так і вийшло, що у свої дванадцять я створила перший і досі найприбутковіший стартап. Домовилася з хлопчиками, що вони будуть носити ігри до школи, а за послугу доставки зможуть пограти на моєму Nintendo. Керівник бібліотеки буде оголошувати на шкільному радіо, що в бібліотеці продаються ігри, і за це отримуватиме половину прибутку. Бізнес ішов прекрасно, і хлопчикам набридло стільки грати в Nintendo. Розуміння важливості маркетингу і вміння ділитися прибутком в дванадцять років мене досі дивує. Зрозуміло, що весь оборот був прибутком, адже прямих витрат не було. Скільки я встигла заробити – не знаю, але батьки говорили, що я ще рік не просила у них кишенькових грошей. Неправильне фінансове рішення, погоджуюся. Частину заробленого я точно витратила на книги, на що зазвичай і витрачала всі кишенькові гроші.

      Як я на таке наважилася? Ігор у тата було безліч, на грі було і моє ім’я, і він завжди дозволяв брати, скільки захочу.

      Тато дізнався двадцять років потому – я випадково проговорилася. Він довго і гордо сміявся, а потім запитав, чи я торгувала в університетах. Ні, це була вже не я – у мене і так попит перевищував пропозицію.

      Розділ 4

      Дівчина в IT, порушення «харчових ланцюжків» і перша робота

      Не пам’ятаю, коли або чому я стала цікавитися комп’ютерами, але пам’ятаю, що мама для своєї дисертації купила комп’ютер вже в 90-му році. Мені було років десять, і ми з мамою користувалися ним за графіком. Іноді вона і вночі вставала, щоб продовжити свій час. До речі, це була єдина річ, яку мама забрала з собою під час розлучення.

      Комп’ютери тоді були, скоріше, рідкістю, інтернет ще не був доступний звичайним користувачам. Ішов перший рік дев’яностих. Насправді це був настільки безінтернетний час, що сучасним дітям, напевно, він здався б епохою, яка настала одразу після того, як вимерли динозаври, і безпосередньо перед середньовіччям, коли телевізор дивилися ще при свічках. Чесно кажучи, я пам’ятаю і дискети, і тетріс, DOS і потім dial-up. Синій екран та ігри, де видно пікселі. Напевно, це вже мало хто пам’ятає.

      Термінали з інтернетом