Я від Яники. Яника Мерило

Хоча головний офіс Skype офіційно перебував у Стокгольмі, команда інжинірингу з чотирма співзасновниками залишалася в Естонії, і Skype виправдано вважали естонським. І 500 мільйонів євро, що надійшли естонським засновникам після подальшого продажу Skype Майкрософту, тільки посилили цю думку.

      Так і вийшло, що в Естонії з’явився «свій Skype» завдяки багатьом різним моментам, але ще не особливо завдяки самій Естонії як державі. Хоча держава вчасно поставила правильне питання: «Що треба зробити, щоб це не залишилося одноразовою історією й у нас з’явилося багато нових «скайпів»?»

      Не треба просто «заливати» компанії грошима або починати змінювати закони, треба зрозуміти, у чому реальна проблема. А проблем було багато – стартаперство ще не було «крутим за замовчуванням», не існувало достатньої кількості акселераторів і менторських програм, не було платформи бізнес-ангелів і достатнього венчурного капіталу. І тоді Естонія стала вирішувати саме ці проблеми, закривати прогалини, які заважали розвитку. Податків не чіпали, не вони були суттю проблеми. Одним із постулатів фіскальної політики було те, що податків має бути кількісно мало, вони повинні бути всім зрозумілі й не мати лазівок і винятків. Адже коли багато різних податків, це ускладнює адміністрування для всіх. Крім того, коли є податкові пільги або різноманітне оподаткування, починають шукати лазівки. У результаті такого мислення й підходу Естонія вийшла на перше місце в рейтингу «простоти сплати податків», і на збір податків витрачалося найменше коштів у Європі.

      Тоді й вирішили створити один із способів підтримки стартапів – Естонський Фонд Розвитку. Ідея була досить проста: оскільки на ринку немає достатньої кількості венчурних інвесторів, які інвестували б у високотехнологічні стартапи на ранній стадії і з високим ризиком, державі треба взяти частину ризиків на себе, підтримати грошима й стати гарантом для інвесторів.

      Для інвестицій держава виділила 2 % акцій Естонського Телекому, які належали їй і котувалися на біржі, і для кожної інвестиції фонд продавав акції. А сам Фонд підпорядковувався безпосередньо парламенту.

      Я стала четвертим співробітником Фонду. До мене в команді були лише керівник Фонду, керівник відділу інвестицій та перший інвестиційний менеджер. Інтерв’ювала мене ціла команда, і зрештою я стала другою інвест-менеджеркою.

      Завжди круто перебувати під час народження чогось важливого. Ти реально відчуваєш себе частиною історії, навіть маленької, і відчуваєш цей неймовірний адреналін, знаючи, що будується щось абсолютно нове, чого раніше не було.

      Фонд допомагав «експортноорієнтованим компаніям із високотехнологічною складовою» знайти інвесторів і міг інвестувати тільки в тому випадку, якщо на тих самих умовах, хоча б у масштабі 50 % інвестицій, знайшовся б приватний інвестор. Тільки разом із приватними грошима, оскільки лише розумні й зацікавлені інвестори вкладають власні кошти й допомагають. І це запорука реального успіху. Фонд зі свого боку давав гроші на решту, допомагав