30 років незалежності України. Том 1. До 18 серпня 1991 року. Олександр Бойко

громадськості; загострення боротьби реформаторської та консервативної течій у керівництві держави та ін…

      Світовий досвід переконливо свідчить, що характерними рисами наздоганяючої модернізації є:

      ✓ поява нових прогресивних явищ та процесів завдяки силовій модернізації – «революції згори», а не еволюції «знизу»;

      ✓ вибіркове, а не системне запозичення та використання світових досягнень, фрагментарне врахування світового досвіду суспільних трансформацій;

      ✓ пріоритетність трансформування окремих сфер, напрямів та галузей, яка у перспективі веде до деформацій суспільної структури;

      ✓ збереження на тривалий час багатоукладності в економіці, паралельне існування нового, набираючого силу укладу та попередніх укладів, які не досягли піку свого розвитку та цілком не вичерпали свої можливості, що робило можливим контрреформи;

      ✓ відсутність, як правило, у моделі наздоганяючої модернізації внутрішніх джерел розвитку (вона могла рухатися вперед по інерції, а потім руйнуватися в міру накопичення внутрішніх протиріч);

      ✓ порушення однорідності економічного простору, ускладнення соціальних та політичних проблем, зростання соціальної напруги у суспільстві[31].

      Принциповою особливістю наздоганяючої модернізації є різке зростання ролі держави, що виявляється у намаганні встановлення державного контролю за всіма сферами суспільного життя, активному втручанні державних структур у хід реформ. Історія свідчить, що реалізація такого сценарію на практиці веде до зростання авторитарності влади, посилення централізму, збільшення ролі чиновництва, бюрократизації управління тощо.

      Безумовно, міжнародна обстановка, характер існуючої влади, динаміка та послідовність суспільних перетворень, досвід та уроки попередніх трансформацій суспільства, ментальність народу наклали певний відбиток на перебудовчі процеси другої половини 80-х років, зумовивши їхню специфіку та своєрідність. Неупереджений аналіз суспільно-політичних трансформацій в Україні у квітні 1985 – серпні 1991 років дає можливість дійти висновку, що перебудова у нашій республіці тривалий час розгорталася на основі розроблених у союзному центрі моделей та шаблонів. «Говорити про перебудову, так би мовити, «по-українськи» – підкреслював кореспондентові американського агентства Ассошіейтед-Прес (березень 1989 р. лідер КПУ В. Щербицький, – заняття і неконструктивне, і неблагородне. Характер перебудовчих процесів у всіх регіонах країни загальний, тому він обумовлений єдиною теорією і політикою оновлення»[32]. (До речі, справжнє ставлення В. Щербицького до перебудови суттєво відрізнялося від сказаного в офіційному інтерв’ю. Відповідаючи в одному з інтерв’ю часів незалежності на питання «Чи вважав Щербицький перебудову і реформи Горбачова тимчасовим явищем?», Л. Кравчук підкреслював: «Безумовно. Безумовно. Однозначно. Вiн вважав, що це хвороба, яка має пройти. Це була його позицiя, i тому… я пам’ятаю такий факт. Я завжди брав участь у пiдготовцi якихось документiв… Ну, я написав: дуже важливо, що в партiї

31

Нещадин А. Российское реформирование: общее и особенное // Власть. – 1997. – № 1. – С. 52–55.

32

Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі ЦДАГОУ), ф. 1, оп. 32, спр. 2642 / Інтерв’ю В. Щербицького кореспонденту американського агентства Асошейтед Прес від 29 березня 1989 р. арк. 70.